3 Глава Січень 1995 рік

   Марія погладила братика по волоссячку.

- Юрчику, вставай. Сьогодні треба йти в садочок.

- Не хочу вставати… - бурмотів Юра.

- Вставай, а то запізнимось. – просила Марія. – Там всі твої друзі будуть.

   Юрчик відкрив сонні очі, позіхнув.

- Добре, вже встаю...

  Вона завела Юрчика до садочку й пішла до школи. Зимові канікули закінчились, почалася друга чверть.

   Марія увійшла в клас та попрямувала до своєї парти. Середній ряд, друга парта.

- Привіт, як настрій? – підсіла до неї Катя.

- Привіт, нормальний. А, ти я бачу вся сяєш. – усміхнулась Марія.

- Ми тепер з Бодіком бачитимемось що-перерви… - радісно прошепотіла Катя.

- Пощастило…

- А, ти з Віктором бачилась?

- Ще ні… - сумно промовила Марія.

   Продзвенів дзвінок на урок. Усі в класі притихли й сіли на свої місця. В клас зайшла класна керівничка Галина Романівна.

- Доброго дня діти, сідайте. Вітаю всіх з Різдвяними святами…

постукав і всі глянули на прочинені двері. Марія завмерла на місті, їй стало важко дихати… До класу зайшов Вітя.

- Заходь, – сказала Галина Романівна. – Діти, знайомтеся це наш новий учень – Климчук Віктор.

   Марія, затамувавши подих глянула на нього, коли їхні погляди зустрілися Віктор ледь кивнув та усміхнувся їй.

- Вітю, - Галина Романівна показала в сторону Марії, - поки Ігор хворіє, сідай біля Марії.

   По класі пронісся легенький шум, учні почали обговорювати новенького.

- Тихо! Тихо-о! Урок ніхто не відміняв. – заспокоїла усіх вчителька. – Почнемо з переклички.

   Марія вже нічого не чула, нові та незнайомі почуття переповнювали її... Віктор сів біля неї й прошепотів.

- Привіт, от і зустрілися.

- Привіт… - усміхнулася Марія. – А чому, ти відразу не сказав, що переводишся у наш клас?

- А, я не знав, що ти тут вчишся.

- Дивний збіг обставин – прошепотіла Марія.

- Чудовий збіг… – лукаво усміхнувшись, сказав він.

   Вони проговорили майже цілий урок. Оскільки, це був перший урок після канікул, Галина Романівна не була дуже суворою.

   Катя сиділа за Марією, тому відразу усе зрозуміла. Вона щиро раділа за подругу і вже почала плекати надії про дружбу між їхніми хлопцями та спільними походами в кафе та кіно… Катя з нетерпінням чекала закінчення уроку. Коли продзвенів довгожданий дзвінок, вона делікатно постукала Марію по плечі:

- Маріє, можна тебе на хвилинку.

   Марія не хотіла відриватись від розмови з Віктором, але поглянувши на подругу, зрозуміла, що та не відчепиться, а розмова буде не на хвилинку, а на цілу перерву.

- Звичайно – сказала Марія, вибачливо глянувши на Віктора.

   Дівчата пішли на своє улюблене місце в школі. Не далеко від їхнього класу біології була ніша в стіні, заставлена великими вазонами, за якою був глухий кут, тому їм там ніхто не заважав.

- Бачу, хвилинкою це не обійдеться. – пробурмотіла Марія.

- Я так зрозуміла, що новенький, це той самий Віктор? – прошепотіла Катя.

- Так, я ще не можу в це повірити… – розгублено сказала Марія.

- А він, красунчик… – грайливо підкреслила Катя.

- Богдан також… - їй в тон відповіла Марія.

   Дівчата голосно розсміялися.

- Це просто клас! Двоє найкращих хлопців зустрічаються з двома найкращими дівчатами! – весело сказала Катя. – От, би ще їх подружити…

- На все свій час, Катю.

- Так… Головне, що ви тепер разом.

- Ну-у, я не знаю… - протягнула Марія.

- Ти йому подобаєшся. – констатувала Катя і гордо додала. – Повір, я в цих справах тямлю.

- Так, ти – просто спец. – засміялась Марія.

   Продзвенів дзвоник і дівчата швидко пішли у клас. Марія з легким тремтінням сіла на своє місце, вона з нетерпінням чекала початку уроку, щоб знову бути ближче до Віктора.

- Катя, твоя подруга? – поцікавився він.

- Так. – прошепотіла Марія. – Коли я перевелася сюди з початку навчального року, ми постійно сварилися, навіть ворогували… А тепер, ми найкращі подруги.

   Решта уроків пройшли для Марії швидко. Вчителі нікого не питали після канікул, тому вони з Віктором проговорили всі уроки. Марії було з ним цікаво, виявилось, що у них багато спільного. Катя усі перерви проворкувала з Богданом, тому запізнювалась майже на кожен урок.