2 Глава 8 січня 1995 рік

   Марії знову приснилась лісова галявина, але цього разу мама нікуди не зникла, вона з усмішкою підійшла до Марії та ледь торкнулась її щоки. Марія прокинулась, вона зрозуміла, що мама таким чином привітала її з п’ятнадцятитиріччям.

   Вона не поспішаючи одяглась і застелила своє ліжко. Юрчик тепер спав у своїй кімнаті, тому Марія облаштувала свою кімнату у чисто дівочому стилі.

  Гості мали прийти пообіді, а Катя близько десятої години ранку. Марія автоматично глянула на годинник: п’ять по восьмій. В неї майже усе було готове, вчора ж було Різдво. До них у гості приходили Діма з Ніною. Марія надіялась, що хоч щось дізнається про Віктора, але її сподівання були марними.

   Дівчина вийшла з своєї кімнати та пішла у ванну. Вона розчісувала своє хвилясте волосся й дивилася на своє відображення у дзеркалі.

- Ось, ти ще на один рік стала старшою… - промовила вона до свого відображення.

   Марія помітила, що вираз її обличчя змінився, вона подорослішала. Округлились форми її тіла, стали більш жіночними. Так, вона дійсно стала старшою…

   На кухні на Марію чекав сюрприз. Тільки вона переступила поріг, як тато з Юрчиком почали її вітати.

- З Днем народження донечко! – поцілував її Андрій.

- Вітаю, тебе сестричко! – приєднався Юрчик.

- Ми бажаємо тобі щастя, радості, здоров’я та здійснення усіх мрій! – урочисто промовив Андрій.

- А ще, щоб твій ангелик, тебе завжди оберігав! – додав Юрчик.

- А це тобі, доню від нас подарунок.

   Марія розгорнула пакунок і побачила фотоапарат.

- Дякую, я й подумати не могла! – радісно промовила дівчина й обійняла своїх рідних. – Дуже дякую!

- Чим тобі допомогти? – запитав Андрій.

- Йдіть у вітальню, та сервіруйте стіл.

   Задзвонив телефон, Юрчик швидко вибіг в коридор.

- Маріє, тебе до телефону. – сказав він.

- Алло, слухаю – промовила Марія, взявши у брата слухавку.

- Маріє, ми тебе вітаємо з Днем народженням! – почувся голос Ніни, – І бажаємо усього найкращого.

- Дякую. Приходьте до нас у вечері – запросила Марія.

- Добре, приїдемо.

   Марія лише поклала слухавку, як знову задзвонив телефон.

- Алло?

- Привіт! – серце шалено забилось, ноги підкосились щоб не впасти Марія притулилася до стіни. Цей голос вона відразу впізнала.

- Привіт, Вікторе… - притишено сказала вона.

- Я тебе розбудив?

- Ні…

- Я дізнався, що в тебе сьогодні подвійне свято. – сказав Віктор. – Тож вітаю тебе з Дем народження та з Днем ангела!

- Дякую, приходь у гості… - Марія сама собі не могла повірити, що наважилась його запросити.

- Дякую, я б з радістю прийшов, але я зараз не в Тернополі.

- Шкода… - сумно промовила вона.

- Мені також, але коли я повернуся, то ми обов’язково зустрінемось. Подарунок за мною.

   Почувши ці слова, Марія аж засіяла від радості, її голос вмить повеселішав.

- Чекатиму…

- Я також… - Промовив хлопець. - Гарно відсвяткувати.

- Дякую. – Посмішка не сходила з вуст Марії.

- До скорої зустрічі.

   Почулися короткі гудки, але Марія так і стояла з слухавкою у руках. Щастя переповнювало її: «Він подзвонив… Отже, я йому подобаюсь…»

   Пізно вночі, лежачи у своєму ліжку, Марія обмірковувала події дня. Їй подарували багато різних подарунків. Катя, наче змовилась з татом, подарувала їй фотоальбом, Ніна з Дімою – білу спідничку та мережану блакитну кофтинку. Дівчата з класу, як молодій господині, подарували набір салатниць та чашок з блюдцями.

   Вперше за роки, що не має мами, їй сподобалось святкування власного Дня народження. Самою головною та найприємнішою подією дня був дзвінок від Віктора. «Скоріше б його побачити…» - засинаючи, подумала Марія.