V Розділ 1 Глава Зима 1995 рік

   Катя, наче фурія влетіла у кухню Лучків.

- Ну-у швидше розповідай! – прокричала вона.

   Марія глянула на неї вбивчим поглядом і прошепотіла:

- Тихіше, тато вдома… Пішли в мою кімнату.

   Марія зручно оперлася на спинку дивану, а Катя сіла на кріслі.

- Ти, як вчора ввечері зателефонувала, я по голосі відразу зрозуміла, що щось тратилось, – сказала Катя. – Давай, швидко розповідай.

- Катю, я напевно закохалася…, - замріяно сказала Марія.

- Ого, коли ж ти встигла, ми лише пару днів не бачились?

- Ми зустрічали Новий рік у татових друзів…

- Я це знаю і що? – нетерпляче перебила Катя.

- Там була сестра Діми з сином.

- А тут будь ласка конкретніше. – зацікавилась Катя.

- Його звати Віктор і йому п’ятнадцять років. Батьки розлучилися і він живе з мамою. – прошепотіла Марія.

- Ага, зрозуміло... І, що було потім? – з нетерпінням випалила Катя.

- Ми разом зустріли Новий рік, потім пішли спати, в ранці поснідали і роз’їхалися… - сумно промовила Марія.

- Оце й усе! – розчаровано сказала Катя.

- А, що ти хотіла почути?

- Ну-у… - протягнула Катя, - Наприклад, чи ви цілувалися?

- Катю, що ти! – обурилася Марія. – Нічого такого не було, ми ж лише познайомились.

- Ну так. Та й батьки були… - роздумувала Катя. – Але, те, що ви зустрілися, це вже великий плюс. Як думаєш, ти йому сподобалась.

- Думаю, що так – зашарілася Марія. – А в тебе з Богданом, як справи просуваються?

- Вчора ввечері він провів мене додому… - Катя загадково усміхнулася – І поцілував мене, по-справжньому.

- І, як це?

- Класно, словами не сказати… - хіхікнула Катя.

- То у вас усе серйозно?

   Катя кивнула.

- Уяви, як би було чудово, якщо б і в тебе усе вийшло з Віктором… – замріяно промовила вона. - А потім наші хлопці потоваришували і ми б разом ходили в кіно, гуляли усюди… Це було б чудово…

- Катю, - розсміялася Марія, - спустися на землю. Як-то кажуть, де кум, а де коровай.

- Ну, що помріяти не можна! – обурилась Катя. – Ніколи не думала, що колись це скажу, але я вже хочу до школи.

- Коли знову зустрічаєтесь? – запитала Марія.

- Аж після Різдвяних свят. Бодік з сім’єю їде до бабусі у село. – Катя заскиглила. – Цілих п’ять днів його не побачу…

- Що вже мені казати… - сумно промовила Марія.

   Катя з розумінням поглянула на подругу і щоб розрадити її вирішила змінити тему розмови.

- У тебе ж скоро День народження, які плани?

- Я ще не думала, покличу пару однокласниць і тебе, звичайно.

- Кого з наших будеш кликати? – поцікавилась Катя.

- Любу, Олю, Іру, Лесю, тебе та й напевно усе.

- Добре. – погодилась Катя. – Давай, я прийду вранці восьмого і тобі допоможу?

- Було б чудово.

- Все, тоді я побігла додому, будемо на зв’язку.