3 Глава Грудень – Січень

   Марія на кухні складала у великий пакет цукерки, фрукти, вино та шампанське.

- Тату, а Діма з Ніною поїдуть з нами чи своєю машиною?

- Вони ще вчора поїхали на дачу і нас там вже чекають.

   Юрчик грався в коридорі новою машинкою, яку йому приніс святий Миколай.

- А ми там довго будемо? – прокричав він.

- До завтра, мені другого на роботу. А, що?

- Я б хотів побути довше… - набурився Юрчик.

- А в тебе, Маріє доки канікули? – запитав Андрій у доньки

- До п’ятнадцятого січня.

- Ти вже думала на рахунок святкування свого День народження? – Андрій узяв важкенький пакунок й поніс його в коридор, Марія вийшла за ним слідом.

- А, що тут думати покличу Катю, можливо декількох дівчат з класу... Ми ще Новий рік не відсвяткували, там буде видно.

   Вони їхали засніженим містом, люди метушилися, готуючись до свят. Всіх охопив святковий новорічний настрій. Марія також з нетерпінням чекала цього Нового року, наче відчувала, що 1995 рік принесе зміни у її життя. Вона розглядала краєвид за вікном машини і думала яке бажання загадати у сьогоднішню Новорічну ніч.

   Юрчик поштовхав Марію у плече.

- Маріє, чуєш? Цікаво, а у них гарна ялинка?

- Думаю, що гарна. – відповіла вона

- Але наша найкраща! – гордовито промовив Юра.

   Андрій усміхнувся, а Марія ніжно глянула на брата.

- Це тому, що ти допомагав мені її прикрасити.

- Я тепер тобі завжди допомагатиму, я вже великий. – серйозно сказав Юрчик.

- Так тримати, синку! – засміявся Андрій.

   Марія також усміхнулась. Їхня ялинка й справді була дуже гарна. Вчора, коли вони розмовляли з Катею, тато з Юрчиком на базарі купили чудову ялинку. Вона була високою з розлогими пишними гілками, її аромат наповнив увесь будинок. Тато поставив ялинку у вітальні, а вони з Юрчиком нарядили її різнокольоровими іграшками та гірляндами. Це буде перший Новий рік у Тернополі.

- Ось і приїхали, – сказав Андрій. – Добре, що дорога розчищена, а то б не доїхали.

   Ніна з Дмитром чекали їх на порозі будинку.

- Привіт сімейству! – Діма підійшов до машини й допоміг занести сумки з продуктами.

- Доброго дня усім, – сказала Ніна. – Не мерзніть, заходьте до хати.

   Юрчик самий перший забіг до будинку.

- А, де ваша ялинка? У вітальні? – поцікавився він і побіг у кімнату.

   Діма з Андрієм понесли сумки на кухню.

- Ви, йдіть у вітальню розкладайте та сервіруйте стіл, – скомандувала Ніна, – а ми з Марією тут вже самі впораємось.

- Пішли, Андрію! – вдавано строго промовив Дмитро. - Там, де дві господині, чоловікам не має чого робити.

   Марія витягала з сумок продукти, а Ніна перемішувала салат.

- Ой, а торт купити забули! – зойкнула Марія.

- Не переживай, Валя привезе, – заспокоїла її Ніна.

- Валя? – здивувалася Марія. – А, хто це?

- А тато тобі не сказав? Напевно, забув. До нас ще має приїхати Дімина сестра – Валентина з сином Віктором. Вони разом з нами будуть святкувати Новий рік.

   Ніна підійшла ближче до Марії і стишила голос.

- Нічого не запитуй про їхнього тата. Валя нещодавно розлучилась з чоловіком і зараз це болюча тема.

- Зрозуміло. А вона старша чи молодша за Діму?

- Молодша, Валя мого віку, а Вікторові - п’ятнадцять років. Він серйозний хлопець, багато читає. – Ніна глянула на Марію й усміхнулась. – Думаю ви знайдете спільну мову.

   До будинку під’їхав срібний «Опель».

- О! Приїхали, піду їх зустріну. Ніна накинула на себе куртку й вийшла на вулицю. Марія стояла біля вікна й дивилась на новоприбулих гостей.

   З машини вийшла елегантна жіночка у норковій шубці, довге пряме біле волосся розсипалось по плечах. Вони обійнялися з Ніною. До них підійшов високий чорнявий хлопець. Він стояв спиною до Марії, тому вона не бачила його обличчя. Серце Марії забилося швидше, вона дивилась на нього не відриваючи погляду. Наче відчувши погляд, Віктор повернувся й подивився у сторону Марії. Вона швидко відійшла від вікна, поправила сукню під фартушком. «Добре, що я одягла саме цю сукню», - з усмішкою подумала дівчина. Це була трикотажна сукня, трішки вище колін, темно-синього кольору з чорною атласною вставкою, що вигідно підкреслювала талію. Марія поправила своє волосся, яке локонами спадало майже до талії. Напередодні вона заколола його з одного боку приколкою у вигляді маленької стрикози з синіми крилами. Дівчина поглянула у відображення у склі кухонних дверей і залишилась задоволена собою.