2 Глава 29 - 30 грудня 1994 рік

- Ну, як? – Катя стояла перед Марією у рожевій кофтинці та коротенькій чорній спідничці. – Чи все ж таки одягти зелену сукню?

- У сукні мені більше сподобалось. – Марія вже втомилася від усіх тих переодягань.

- Так! – радісно мовила Катя, бігаючи по кімнаті. – То я швиденько переодягнусь. Котра година?

- Ще маєш час, лише пів на четверту.

- А в сукні дійсно краще?

- Та-ак! – ледве стримувалась Марія. – Тобі гарно у зеленому, пасує до твоїх очей.

- І дійсно! – хіхікнула Катя.

   Марія посміхнулась, дивлячись на свою подругу. «Катя інколи буває такою дитиною» - подумала вона.

- А волосся? Як краще розпустити чи підібрати? – все не вгамовувалась Катя.

- Розпустити – сказала Марія.

Катя підбігла до Марії й обняла її.

- Дякую, що допомагаєш мені. Може все таки передумаєш і підеш?

- Ні, і навіть не проси!

   Катя підійшла до дзеркала, покрутилася і підморгнула своєму відображенню.

- Ой, Маріє, хоч би Богдан прийшов.

- Ти вже ним мариш.

- Ну сперечатися не буду, він мені дуже подобається.

- Розповіси, як усе пройшло? – хитро усміхнулась Марія, оскільки знала що Катя все їй розкаже.

- Звичайно! – обличчя Каті спохмурніло. – Але завтра субота…

- А ти вранці прийди до мене – змовницьки сказала Марія.

- Домовились! - усміхнулась Катя.

***

   Марія готувала вечерю, коли почула, що тато приїхав з роботи, то відчинила йому двері.

- Привіт, тату.

- Привіт! – Андрій чмокнув дочку у чоло. – А, де Юрчик?

- Дивиться мультики. Іди, помий руки і йдемо вечеряти.

- Може все ж таки підеш на дискотеку? Розважилась би, а то все сидиш вдома.

- Не хочу, мені там не цікаво. Краще книжку почитаю.

   Пізно ввечері, лежачи у ліжку, Марія читала чергову книжку, яку взяла у бібліотеці Ніни. Цього разу це був роман В.Гюго «Собор Паризької богоматері». Марії сподобався сюжет, але Гюго здався Марії складним автором, багато деталізованих описів місцевості, робили читання подекуди нудним. О дванадцятій годині ночі Марія заснула і знову їй приснився цей жахливий сон, що роками так надокучав. Марія ніяк не могла збагнути чому, коли вона ночувала на дачі у Івашківих їй снились зовсім інші сни.

   Андрій з Юрчиком з самого ранку зібралися їхати в центр дещо прикупити на Новий Рік. Катя зустрілася з ними на порозі.

- Доброго ранку, Катрусю проходь, Марія на кухні - привітався Андрій і змовницьки додав. –А ми з Юрчиком їдемо в центр, отож зможете наговоритись.

- Привіт, подруго! – влетіла на кухню Катя. – А твій тато швидко все просік.

- Він в мене такий – засміялась Марія. – Сідай, зараз я зроблю чаю.

   Дівчата сиділи на кухні і пили чай з рогаликами.

- Ну, розповідай – налаштувалась на довгу розмову Марія. – Богдан був?

- Слухай, все по-порядку. - сказала Катя. – Спочатку було не дуже цікаво. Мар’яна, як завжди показувала свої манорії, бо їй завжди бракує уваги. Старшокласники випили зайвого і завучка їх сварила, казала буде викликати батьків до школи.

- А наші хлопці, що?

- А, що наші – діти. Стояли і дивилися, як усі танцюють.

- А, що потім?

- Ну я з нашими дівчатами танцювала в колі, – Катя стишила голос, – дивлюсь заходить Богдан… Який він класний…

- Зрозуміло, ти закохалася. – констатувала Марія.

- Мабуть… - замріяно промовила Катя. – Але нікому не кажи.

   Марія приклала долоню до губів.

- Ну слухай далі – продовжила Катя. – Він зайшов і відразу всі дівчата в залі заметушилися, а старшокласниці мало штабелями перед ним не попадали.

- Ну, ти вже перебільшуєш.

- І зовсім ні. – Катя скорчила незадоволену гримасу.

- Все, мовчу. І, що далі?

- Так от, всі до нього липнуть, а тут «медляк» почався. Я сиділа в куточку з Любою про щось теревенила і ось, уявляєш, він підійшов і запросив мене на танець. – гордо промовила Катя.

- О-о! - засміялася Марія. – Можу собі лише уявити.

- Ти б бачила нашу Мар’яну, я думала вона спопелить мене своїм поглядом.

- Думаю, що не тільки вона на це була здатна.