IV Розділ 1 Глава Грудень 1994 рік

   Марія відчинила двері дитячого садка, пропускаючи братика вперед.

- Заходь, Юрчику. Ну, швиденько!

- Вже йду… - набурмосився малий.

- Що трапилось, чому сумний? – запитала сестра.

- Не хочу іти в садок! – вередував Юрчик.

- Та-ак, у чому справа? – Марія присіла біля брата й пильно глянула на нього. – Ти, що посварився з Тарасиком?

- Звідки ти знаєш? – здивувався Юра.

- Я все знаю – усміхнулася Марія. – Через що сварка?

- Через машинку, я дав нею погратися Тарасику, а він поламав.

- Ну він ж не навмисне, – погладила його по голові Марія.

- Можливо, - сумно сказав Юрчик, - але вона зламана…

- Завтра вночі буде ходити святий Миколай, попроси у нього і він тобі нову машину принесе.

- Справді! – викрикнув хлопчик – Я й забув!

- А з Тарасиком помирись, добре?

- Добре – радісно сказав Юрчик.

   Марія допомогла йому переодягтися, поцілувала на прощання і Юра швидко побіг у групу. Дорогою до школи Марія думала про те, щоб не забути й сказати татові про бажання Юрчика. Справи з однокласниками наладились, вони зрештою зрозуміли, що Марія проста і скромна дівчина, а не зіпсоване столичне дівчисько. У неї з’явилася подруга Катя, рудоволоса красуня з зеленими очима. Спочатку вони з Катею були непримиримими ворогами, а потім, як часто трапляється, стали нерозлучними подругами.

   Марія зайшла в клас та попрямувала до своєї парти.

- Привіт, Катю.

- Привіт, як пройшли вихідні? - запитала подруга.

- Нормально, а у тебе?

- Ми ходили в гості до тітки й дядька, було нудно… - Катя наморщила носик.

- Співчуваю...

- О-о! Знаєш останню новину? – спохватилась Катя.

- Яку?

- Після Нового року до нас прийде новенький. – багатообіцяючим голосом сказала Катя.

- А чому посеред навчального року? – запитала Марія.

- Не знаю… Кажуть, що через сімейні обставини він переїжджає в Тернопіль зі Львова. – прошепотіла Катя і ще тихіше додала – Цікаво, він симпатичний?

- Катю, краще б ти про історію подумала! Тебе ж мають питати! – обурилась Марія. – І взагалі, тобі ж Богдан подобається.

- Подобається, але все одно цікаво. Можна подумати, що тебе це не цікавить. – єхидно сказала Катя.

- Уяви, мені взагалі паралельно! – хмикнула Марія.

- А мені дуже цікаво… - замріяно сказала Катя.

   Після уроків дівчата вирішили прогулятися по зимовому парку. Сніг іскрився на сонці, легенький морозець порипував під ногами. Засніжені дерева зачаровували погляд.

- Маріє, а ти де будеш святкувати Новий Рік? - поцікавилася Катя.

- Ми всією сім’єю поїдемо до Діми та Ніни на дачу. А, ти?

- Також у колі сім’ї, але до нас у гості ще прийдуть друзі батьків. Ти йдеш на шкільну дискотеку? – пожвавлено спитала Катя.

- Ні, ти ж знаєш, що я не ходжу на дискотеки.

- Знаю… – Сумно протягнула Катя. – Але я надіялася, що ти зробиш виняток.

- Ні, я не хочу. – різко промовила Марія.

- Добре, зрозуміла. - нахмурилась Катя. – Наполягати не буду.

- А ти, звичайно, йдеш. – Констатувала Марія.

- Звичайно. – Катя зробила благальний вираз обличчя. – Допоможеш мені підібрати одяг?

- Гаразд, а коли відбудеться знаменне дійство? – Марія лише закотила очі.

- Маріє, та всі тільки про це й говорять! – Катя здивовано поглянула на подругу своїми зеленими очима. – Ти, що літаєш у хмарах… Дискотека відбудеться 29 грудня о 18 годині.

- Добре, давай розходимось, бо я вже замерзла – сказала Марія. – До завтра.

Марія забрала Юрчика з дитсадку і вони тролейбусом поїхали додому