3 Глава Жовтень 1994 рік

   Сонце залило ранковим сяйвом кімнату, один промінчик попав на обличчя Марії. Вона відкрила свої сині очі, вдихнула на повні груди повітря, сіла на ліжку й потягнулась. Їй потрібно було декілька секунд, перш ніж вона збагнула, де знаходиться. Настрій був чудовий, Марія ще не зрозуміла цьому причини, але, десь на підсвідомості відчувала, що зміни почалися…

   Електронний годинник на столі показував сім годин десять хвилин. Марія витягла з рюкзака свій «набір художника», поклала його на стіл, відчинила вікно і зручно вмостилася на підвіконні. Чисте осіннє повітря проникало в усі клітинки тіла, сонце, відчуваючи наближення зими, дарувало останні теплі промені, що іскрилося у водах озера, сосни ледь погойдувалися на вітрі.

   Марія побачила Юрчика, який захопливо про щось розповідав татові та Дмитру. Усмішка торкнулась обличчя дівчини, вона дуже любила свого братика.

   Марія пригадала про головну героїню роману, що вчора так довго читала, згадала про пригоди, які супроводжували Консуелло. Вона також мріяла про цікаві й захопливі подорожі та пригоди… Машинально Марія взяла свій альбом і олівець та почала малювати, не задумуючись над тим, що малює, хоча тіло її було у кімнаті, думки витали десь далеко.

   За час проведений на дачі, Марія забула про всі чвари та непорозуміння з однокласниками, буденні проблеми… Їй було затишно та спокійно у цьому будинку… Вона насолоджувалась кожною миттю, проведеною тут, кожним подихом вдихала чисте повітря, спостерігала за красою природи, що охоплювала все навкруги, намагалась запам’ятати кожну дрібничку інтер’єру будинку. Сповнена чудовим настроєм та умиротворенням душі, Марія намалювала свій малюнок…

   Коли Марія «спустилася на землю» після своїх мрійливих блукань і подивилася на свій витвір, то сама здивувалася побаченому. Наче з висоти пташиного польоту на малюнку зображено круглу галявину в сосновому лісі, залиту сонцем. Високі та стрункі сосни навколо галявини з своїх крон утворюють ідеальне коло. В центрі галявини зображена Марія, її обличчя дивиться у гору, руки розкинуті у сторони, волосся розвіялось на вітрі…

   Розглядаючи малюнок, Марія зрозуміла, що сьогодні їй не приснився жахливий сон, що постійно супроводжував її. З дивними відчуттями, дівчина спустилась на кухню.

 -  Доброго ранку, Маріє. Вже прокинулась?

   Ніна поралась біля плити, готуючи сніданок. Серце Марії заціпеніло, схожість Ніни з мамою була разючою… Вона пригадала, як колись разом з мамою готувала сніданок для тата. Сумні спогади наповнили її серце, але Марія не хотіла затьмарювати останні години перебування у цій казці.

 -  Доброго ранку, – сумно посміхнулась Марія, - давайте, я вам допоможу.

 -  Як тобі спалося на новому місті?

 -  Дуже добре. Мені навіть сон не снився… - Марія спохватилась, але запізно.

 -  Який сон? – Зацікавилась Ніна.

   За обставин, що склалася Марія вирішила не придумувати якісь вигадки, а розповісти все як є. Дівчина пройнялася до Ніни довірою, можливо через схожість з її мамою.

 -  Справа в тому, - почала Марія, - що після смерті мами, мені постійно сниться один і той самий жахливий сон, а сьогодні приснився зовсім інший…

   Ніна з ніжністю та співчуттям поглянула на Марію.

 -  Мої батьки загинули… Я знаю, як це втрачати рідних…

   Очі Ніни зволожилися, але сльози з них не потекли, вона глибоко вдихнула повітря й посміхнулась, змінивши тему розмови.

 -  Тобі у нас сподобалось?

 -  Так, дуже. Тут так затишно, про все забуваєш, я б тут залишилась назавжди… - замріяно сказала Марія.

 -  Ми з Дімою приїжджаємо сюди майже щовихідних, а також на час відпустки. Якщо хочеш, то також можеш приїжджати сюди з Юрчиком.

 -  Можна? – зраділа Марія.

 -  Звичайно, ми з Дімою будемо раді вас бачити.

   На радощах Марія підбігла й обняла Ніну.

 -  Добре, якщо тато не буде проти, то ми обов’язково ще приїдемо.

   Решту дня Марія провела біля озера, граючись з Юрчиком у піжмурки. Надвечір почали збиратися додому.

   Зібравши речі Юрчика, Марія пішла у свою кімнату скласти свої речі, коли до кімнати увійшла Ніна.

 -  Ну, що вже зібралася?

   Майже, ось ще покладу альбом. Марія саме взяла альбом, щоб покласти його у рюкзак.

 -  Ти щось сьогодні малювала, можна подивитись? – запитала Ніна.

   Марія простягла їй свій альбом. Ніна перегортала сторінка за сторінкою, любуючись пейзажами, натюрмортами, краєвидами, зображеними на сторінках альбому. Її вираз обличчя змінився подивом, коли вона перегорнула сторінку й побачила сьогоднішній малюнок.