III Розділ 1 Глава Осінь 1994 рік

    Продзвенів шкільний дзвінок, Марія зібрала свої речі та вийшла з класу - «Добре, що сьогодні п’ятниця і це останній урок». Вона йшла по брата у дитсадок і ледь стримувала сльози. Ось вже другий місяць вона навчається в 32-ій школі у 9-А класі. Друзів дівчина так і не знайшла, всі сторонилися її. Звістка, що Марія з сім’єю приїхала з Києва швидко розлетілась по школі. Вчителі відразу полюбили Марію, а однокласники вважали її надто зарозумілою та зухвалою, а насправді їй всі заздрили. Марія відчувала це, але не розуміла чому. Чому було заздрити? У них живі батьки, а в неї лише тато; вони живуть у своєму рідному місті, вона ж своє залишила назавжди; в них було дитинство, а вона його не мала... То, чому ж тут заздрити? Марії було дуже прикро, але тішило, що в батька спави на роботі йшли добре, колектив привітний, він навіть потоваришував з інженером, Дмитром Миколайовичем.

     Іващук з своєю дружиною Ніною не мали власних дітей, тому відразу прониклися співчуттям до сім’ї Лучків. Ніна ще не мала нагоди познайомитися з ними, але через свого чоловіка завжди передавала Андрію для дітей різні солодощі.

     Юрчик також призвичаївся до нового дитсадку, щоранку він поспішав туди до своїх нових друзів.

   Тернопіль сподобався Марії, особливо озеро з маленьким острівцем. Влітку там можна було кататися на катері. Через дорогу від озера починався парк. В центрі міста стояв великий оперний театр, а трохи дальше кінотеатр. На площі перед оперним прогулювались закохані пари, мами з своїми дітьми, там завжди зліталося багато голубів, коли перехожі кидали їм дрібки хліба та насіння.

  Тернопіль зачаровував спокоєм, тишею, традиціями… Звичайно Київ з могутнім Дніпром, Хрещатиком, золотими куполами церков, квітучими каштанами, музеями, парками залишиться для Марії самим кращим містом у світі. Саме там вона народилась, там пройшли найкращі 10 років її життя, там залишились усі спогади, там могила її мами, там залишилась частинка її серця…

   Новий одноповерховий будинок був значно меншим, аніж дім у Києві, але компактний та затишний. Великі вікна добре освітлювали кімнати, у вітальні стояв камін. Чотири кімнати були невеличкими, але з високими стелями. Вікно маленької кухні виходило на подвір’я. Широке асфальтоване подвір’я прикрашали вузенькі зелені алеї, засаджені ялівцем. Біля будинку стояв великий гараж. За будинком простягався сад, засаджений яблунями, грушами, сливами, вишнями, кущами смородини і порічок. Марія любила цей сад, там вона поринала у свої роздуми та мрії. На розлогій яблуні Андрій прилаштував гойдалку і діти залюбки там гойдалися.

   Будинок Лучків розміщувався на окраїні Тернополя і межував з селом Березовиця, тому Марія з Юрчиком додому добиралися 8 тролейбусом. Юрчик завжди розглядав місто у вікні тролейбуса і про все розпитував сестру.

 -  Марія, а що то за будинок?

 -  Там знаходиться суд.

 -  А, що він робить?

 -  Карає неслухняних людей.

 -  Я також деколи буваю неслухняним, він і мене покарає?

 -  Ні, він карає лише дорослих, але ти все одно будь чемним.

 -  А, це що?

 -  Церква, там живе Бог.

 -  А давай до нього підемо в гості.

 -  Добре, але не сьогодні, – засміялась Марія.

 -  А тато скоро прийде?

 -  Не знаю, у нього зараз багато роботи.

 -  Відколи ми тут, він все багато працює! – обурився Юрчик.

 -  Тато старається, щоб у нас все було добре.

 -  А в нас і так все добре! – не заспокоювався братик.

 -  Не капризуй, ходи, ось вже наша зупинка.

   На дворі вже потемніло… Андрій сидів у своєму просторому кабінеті за робочим столом та перевіряв звіт за місяці роботи в Тернополі. У двері постукали.

 -  Заходьте.

   До кабінету зайшов Дмитро, високий темноволосий чоловік з карими очима, був ровесником Андрія.

 -  Ти, що, вирішив заночувати на роботі? – весело запитав Дмитро.

 -  Та ні, ще переглядаю звіт. А, ти чому ще не вдома?

 - Також запрацювався, – розсміявся Діма. – Ми з тобою найбільші трудоголіки, усі вже давно розійшлись.

   Андрій потягнувся у кріслі, поглянув на годинник:

 -  Я також буду вже збиратися, діти, мабуть, зачекалися. Добре, що попереду вихідні…

 -  До речі, є якісь плани на ці вихідні? – запитав Діма.

- Не має, а що?

- Приїжджай завтра з дітьми до нас на дачу та й Ніна вже давно хотіла з вами усіма познайомитись. Біля дачі є озерце та ліс, можна буде порибалити, шашлики посмажити. Що скажеш?

- Було б чудово, думаю діти також зрадіють.