Реєстрація

Таке життя...

II Розділ 1 Глава Літо 1994 рік

   Ніхто ніколи не знає до чого приводять наші мрії, іноді вони кардинально змінюють людські долі і роблять нас сильнішими або навпаки, слабшими й зневіреними.

   Мрія Марії подарувала багато радості й щастя, але залишила непоправну тріщину в її житті та незлічиму рану в серці.

  Кожна людина, незалежно від віку, залишається дитиною для своїх батьків... Так, але дитина залишається дитиною з своїми рожевими мріями й сподіваннями, допоки в її сім’ї не з’являються молодші діти. З того моменту, коли немовля з пологового будинку приносять у дім, для старшої дитини все змінюється, вона відразу стає дорослою і набуває статусу няньки.

   Марія стала для свого братика не нянею, а справжньою мамою. Її дитинство закінчилось того літнього ранку на кухні у сусідки Віри.

   Минуло чотири роки, а Марії майже щоночі сниться той самий сон. Їй сниться та ж галявина у сосновому лісі, вона відчуває той самий млосний запах, нестримно дме вітер і падає холодний дощ… Сниться мама, що з’являється й зникає між деревами, Марія кличе її, біжить за нею, постать мами все віддаляється і зрештою взагалі зникає. Знову і знову Марії сниться похорон, їхня кімната потопає в квітах і свічках, а посередині в домовині лежить, наче спить її мама. Відчуття тривоги переслідує її усюди. Ось вона на кладовищі стоїть перед скромною могило, де золотими літерами викарбувано «Лучко Софія Павлівна, 14.03.1960 – 05.07.1990» Враз все змінилося, Марія стоїть перед розритою могилою матері, якась невидима сила штовхає її і вона падає у чорну прірву…

   З жахом Марія відкрила очі: «Це лише сон… Знову цей сон…», з полегшенням вона усвідомила, що ненависна ніч закінчилась і почався новий день. День без її рідненької мами…

   Піднявшись на ліктях, Марія поглянула на маленьке ліжечко, Юрчик мирно спить і бачить свої солодкі дитячі сни. Вона посміхнулася, адже він так виріс за ці роки…

   Через тиждень після похорону вони з татом забрали малого додому. По бажанню Марії, охрестили Юрієм. Дівчина повністю перебрала на себе догляд за дитиною та будинком. Щоденна праця допомагала їй хоч трішки забути про втрату. Андрій також з головою поринув у роботу.

   Спочатку їй було дуже важко, безсонні ночі, проведені біля колиски брата, який постійно плакав, готування їжі для сім’ї, зміна пелюшок, прання, інша хатня робота та нарешті навчання в школі. А в ночі, коли видавалася нагода поспати, вимучував жахливий сон.

   Ці роки були важкими не лише для Лучків, але й для усіх... Україна в 1991 році стала незалежною державою, вийшовши з Радянського Союзу. Не стабільна економіка, не стабільна робота, не стабільні ціни, інфляція…Та попри цю нестабільність усі раділи змінам, надіялися на краще життя та щасливе майбутнє для своїх дітей і наступних поколінь…

   Марія поглянула на годинник, що показував 06:05. За ці роки вона звикла рано вставати, тому прокидалася без будильника. Тихенькою одягнулася, щоб не розбудити Юрчика та пішла готувати сніданок. Вона прочинила вікно і яскраве сонячне проміння наповнило кухню. Літній ранок обіцяв стати чудовим літнім днем.

 -  Доброго ранку, Маріє.

 -  Привіт тату! Сідай, я вже сніданок приготувала.

 -  Дякую. Послухай доню, я хотів би з тобою поговорити…

 -  А, що сталося?

  Марія поставила яєшню перед батьком, а собі зробила чай з бутербродом, сіла навпроти й налаштувалась на розмову.

 -  В мене не дуже втішні новини… Наш завод розширює свою діяльність в інших регіонах і мене переводять на роботу в іншу область…

 -  Куди?

 -  Мене направляють очолити відділення у Тернополі. Це обласний центр на Західній Україні.

   Марія дивилася на батька нерозуміючими очима. Андрій винувато усміхнувся дочці:

 -  Розумієш, нам, напевно, потрібно буде переїжджати в Тернопіль…

 -  Як це? – обурилася Марія, - А як же наш будинок? Моя школа, Юрин садочок?

 -  Зрозумій, я також не хочу переїжджати, але в мене не має іншого виходу. Ти можеш перевестися в Тернопільську школу, Юрчика також там можна влаштувати в садок. А от будинок… Я й сам не знаю, як вчинити…

 -  А де ми там будемо жити?

 -  В тому й справа, - Андрій знав, що розмова буде не легка, - що житла не дають, тобто дають якийсь гуртожиток.

 -  Гуртожиток!? Але в нас тут власний будинок!

 -  Про це я й хотів з тобою порадитись. – Рішуче сказав батько. – Можливо варто продати будинок і там купити собі житло?

   Після смерті матері, Марія відчувала себе не дуже затишно в їхньому будинку. Вона постійно натрапляла на речі, що нагадували їй про маму. Марія розуміла, що батькові також важко, адже в цьому будинку стільки споминів про дружину. Марія замислилась і її обурення вмить випарувалося:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше