Частина 10: Нове життя

- Це що за музика? - Назар здивовано роззирнувся по зимовому кладовищі. - Що коїться?! - хлопець схопився за голову.

А коїлось те, що пейзаж із могилами, хрестами та пам'ятниками почав ніби розчинятись, а крізь нього проступив інший, геть неочікуваний. Блакитне небо вкривало, мов ковдра, золотокосий лан, з одного боку від якого тягнувся зелений правічний ліс, а з другого його огинала чиста повновода ріка, що губилась десь ген за обрієм. Щебетали птахи у кронах дерев, а їм підспівували чисті води річки. Пахло квітами, пшеницею, барвінком і чебрецем, але особливо виділявся запах меду. Він пронизував повітря і робив його ніби солодким. На душі стало легко та радісно, всі проблеми немов відступили. Назара огорнув дивний спокій. Він милувався красою, що відкрилась його очам і слухав струни, які вміло перебирали пальці Гусляра, що сидів під старезним розлогим дубом на галявині коло лісу. Нава одразу рушила туди, потягнувши Назара за руку. Коли вони наблизились до того, хто грав, Жнець шанобливо вклонилась, притиснувши одну руку до грудей, іншу - до живота.

- Вітаю тебе, Віщий...

- І я тебе вітаю, Донько Мари, - Гусляр перервав музику і поставив гуслі на коріння могутнього дуба, а сам встав, беручи у руки великий посох, який був припертий до дерева.

Коли він підвівся, то Назар зрозумів, що перед ним дуже високий і дуже сильний чоловік, одягнутий на старий слов'янський манер: довга сорочка, вишита по рукавах та коміру, а поверх неї - косматий кожух. Волосся у нього було чи то сиве, чи то біле, а мудрі карі очі дивились хоч і доброзичливо, але разом із тим ніби вивчали кожен атом, кожен квант Назарової Душі. Також у чоловіка була розкішна довга борода - як у волхвів із легенд. Хлопець, щоб не дивитися в його очі, почав роздивлятись вишивку на комірі сорочки. І побачив знак, схожий до трикутника, поставленого на один із кутів. І тут же порівняв його зі знаками на одязі Нави, у якої центральною темою візерунку було щось на кшталт літери "Х" із короткими лініями, що перетинали кожну з її сторін.

- Хлопче, ти б привітався, - крізь зуби зашипіла Нава.

- Ой. Добрий день. Пробачте, - знітився Назар.

- Та то не страшно, юна Душе, - відповів приємним голосом Гусляр і засміявся щирим розкотистим сміхом. - Бачу, ти ще геть не звик до всіх цих чудес.

- Та трохи є, - знічено почухав свою квантову голову парубок.

- То що, кажеш, хочеш до нас, під опіку Богів Рідних? - запитав вже серйозно чоловік, примружуючи очі і пильно дивлячись на Назара.

Той аж якось зіщулився, намагаючись сховатись від цього погляду. Але - марно. Здавалось, навіть найпотаємніші думки його будуть відомі цьому дивному... Волхву? Інакше Назар його назвати не міг. Хлопець помовчав десь секунду, а потім гордо випростався. Не пристало ж боятися, якщо він вирішив іти новим шляхом!

- Так! Хочу! - впевнено відповів він, дивлячись прямо в очі співрозмовника.

- О, такий настрій мені більше подобається! У нас витязі відважні у шані, - похвалив його загадковий чоловік, якого Нава назвала Віщим. - Ну гаразд. Тоді пообіцяй мені, що як прокинешся там, у себе в тілі, то знайдеш наших Відунів. І підеш до них науки та розуму набиратися. Якщо, звісно, згадаєш цю обіцянку, - знову примружив очі Віщий.

- А як я їх знайду? - вирішив перестрахуватись Назар. Не гоже ж обіцянок давати, якщо не впевнений у виконанні.

 - А ти їх вже бачив. І тобі прийде осяяння. Або стрінеш у слушний час, або знайдеш там, у цьому вашому, як його - лице-книзі? - він запитально поглянув на Наву.

- Знайдеш у фейсбуці, - переклала та, ховаючи посмішку.

- А ти не смійся зі старших. Бо ж то не я кожен день там бігаю, межи людей, як ти, - беззлобно погрозив пальцем Гусляр.

- І то правда, - погодилась Нава, все ж таки засміявшись. У неї був напрочуд приємний та ніжний сміх, що геть не мав би підходити похмурому Женцю.

Хлопець на мить зчудувався нею. Нава вміє бути не лише жорсткою і холодною. Просто, мабуть, робота в неї така, чи як?.. Нава лиш зиркнула на Назар, даючи зрозуміти, що не про те думає. І, як не дивно, але інтонацію її погляду хлопець зрозумів.

- То як - обіцяєш? - нагадав Віщий про суть розмови.

- Обіцяю, - мовив хлопець, знову дивлячись на Гусляра. А, буда-не була! Втрачати нічого.

- Але дивись, як не стримаєш слово, то на себе нарікай. І помочі від нас більше не жди, - попередив Віщий строго.

- Та розумію. Сам озвався галушком - мені і в борщ лізти, - згодився Назар.

- Саме так. Відповідальність - важлива риса для того, хто вирішив бути із Нами. А тепер тобі час, - промовив Гусляр і вдарив посохом об землю.

Назара ніби підхопив якийсь вітер і поніс у далечінь, над золотим ланом та через річку. Останнє, що він побачив - силует Нави, яка стоїть посеред зеленої галявини, дивиться на нього знизу-вверх і махає рукою... Наступної миті він розплющив очі і світло від лікарняних ламп вдарило в обличчя...

****

Назар розірвав заручини із Настею. Він чомусь був впевнений, що вона любить Віталія. Та була шокована і не розуміла, звідки він дізнався. Втім, Назар не міг їй розповісти, бо й сам не знав. Сказав, що кома його змінила і що він переглянув свої погляди на життя. Хоче тепер зрозуміти, яке його призначення і чи дійсно йому зараз потрібно мати сім'ю. Настя трохи побідкалась (явно про очі), але доволі швидко змирилась із дивакуватістю колишнього нареченого. Тепер роз'їжджає на Віталіковому джипі і тішиться. А от Назар собі місця не знаходив, на відміну від неї.