Частина 9: Переосмислення

- Тобто... Я - живий? - Назар аж примружився, вдивляючись у обриси свого власного обличчя. Бліде і у шрамах, воно якось дуже збідовано виглядало у рамці із бинтів. - Ну і "хлібальник". Аж стидно перед нареченою. Та й перед тобою, - якось зніяковіло мовив він, розглядаючи своє тіло.

- От найшов чого стидатися! Ну буває... Зараз твоя "шкірка" переживає не кращі часи. Але то справа рихтувана, як то кажуть, - Нава підбадьорливо поплескала хлопця по плечі. - То що, будем прощалися і підеш до живих?

- Я не знаю, як... - ще більше знітився хлопець, почуваючи себе повним бовдуром. - Просто забажай. І лягай в тіло. Нічого особливого, - буденно мовила Нава.

- Дякую тобі. За все, - Назар повернувся і навіть злегка вклонився дівчині.

- Та маєш тобі! - пирхнула та і махнула рукою. - Давай без оцих во сентиментів.

Назар посміхнувся, мабуть вперше за весь час "посмертя", і вже рушив був ближче до койки, як у Насті задзвонив телефон. Назар аж закляк із несподіванки, а Нава якось спохмурніло схрестила руки на грудях.

- Ало... - хрипким голосом мовила дівчина.

- Привіт, сонечко, - почулося з телефону. Динамік, як на зло, був доволі голосним. Та й "слух" на духовному рівні гостріший, ніж треба...

- Віталію, не треба... - стомлено мовила Настя.

- Що?! Яке ти йому "сонечко"?! - вибухнув Назар, забувши, що та його не чує.

Нава лише закотила очі догори, коли він розгублено подивився на неї, очікуючи пояснення ситуації. А що тут скажеш? Все ясно, як білий день.

- Чого не треба? Скільки ти ще там сидітимеш? Давай я за тобою заїду. Він і не так не протягне довго, лікарі кажуть - без шансів, - напирав голос із трубки.

- Я не можу так. Я мушу добути із ним останні хвилини... А якщо раптом він все ж повернеться?.. Я не можу кинути його тепер... Не зараз... - забелькотіла Настя.

- Та й потім. Це ж треба догляду...

- Віталій! От ти паскуда!! Як ти міг?! Як він міг?! І вона?! - Назар тицьнув пальцем у Настю і подивився на Наву, як на ту, хто має відповіді на ці всі питання.

- Слухай, ти ж не вчора народився. Типові люди - вони такі, - байдуже знизала плечима Нава. - "Кидати" інших - звична справа для них. Співчуваю.

- Настю... Ти ж не любиш його... Я тепер зможу дати більше, ніж він. Тоді Назар гарно за тобою упадав - квіти щодня, дорогі подарунки. Я не міг дозволити собі цього, але тепер я піднявся на АЙ-ТІ. Я зроблю для тебе все! Я сам добився всього, на відміну від прокуроського синка! - голос із телефону все більше сповнювався емоцій.

- Я знаю, що обрала не того, але тепер моя совість...

- До біса совість! Краще би я таки здох! - вибухнув Назар і, не дослухавши репліки Насті, - рвонув до стінки.

- Ти куди? - здивовано розвела руками Нава.

- Піду, пройдуся. Щось мені розхотілось "воскресати", - буркнув Назар і рушив крізь стіну.

- Я дивлюсь, ти призвичаївся, - Нава одразу вигулькнула поруч. - Скажи, духом бути зручно - не треба робити зайві рухи і гаки на шляху. Все куди прямолінійніше...

- Скотина Віталій! Це ж він її весь час обробляв! Піднявся він! Те, що я із заможної сім'ї, не означає, що мені все далося легко! Мій батько принциповий! Ніколи "не замовляв за мене слівце". Та я би і не дозволив! Тьху! А ще кращий друг, типу!

- А ти бачиш у цьому лише провину Віталія? Як на мене, твоя дівка - продажне стерво, от і все, - знизала плечима Нава. Вони пройшли через чергову текстуру стіни. Назар зупинився і різко розвернувся до дівчини.

- Не смій так говорити про Настю! Ти її не знаєш! Вона... - затнувся Назар, переводячи подих під холодним пильним оком Женця. Цей погляд враз ніби вистудив всі емоції.

- Я бачу душі вже не перший вік. І мені достатньо просто узріти нутро, щоб осягнути суть. Ця душа - лінива і сонна. Вона не буде розвиватись. Якщо вже казати про перспективність еволюції, то твоя Душа мені імпонує куди більше... Я розумію, тобі неприємно. Але чи не краще поглянути правді у вічі? Я не засуджую жіночий прагматизм, але мені дуже не до душі нечесність. Нею керувала матеріальна вигода і те, що всі подруги заздрили її кавалерові, от і все. Не виправдовуй її. Звісно, Віталій теж не подарунок, але не позбавляй Настю відповідальності, - спокійно відчитала його дівчина.

- Ти права. Але ж як боляче, бляха! В мене все тіло, тобто Душа, болить!

- А мама казала, що матюкатися не гарно, - почув Назар голос. Коло них стояла дівчинка років семи і явно дивилася саме на Назара, та ще й з докором.

- Ти що, бачиш нас? - не повірив хлопець.

- Звісно, що так. В неї третє око із народження відкрите, - констатувала Нава.

- Бачу. І навіть чую, - мала схрестила руки на грудях.

- Марто! Ну скільки можна розмовляти із уявними друзями! - істерична "я-ж-мама" підбігла до дитини і шарпнула її за руку.

- Вони не уявні! Вони просто мертві! - огризнулась дитина.

- Ти мене доконаєш! Навіть щомісячна служба божа тебе не рятує! Ой, господи, за що мені це! - виговорюючи докори Небу, мамка потягла дочку за руку по лікарняному коридору. - Ходи краще до бабусі, побалакай із нею!