Частина 7: Валькірія

- Слухай, то як все укладено? Я хочу зрозуміти, що мав на увазі той Жнець Елохім, - запитав нарешті Назар.

- Ти точно хочеш довгу лекцію? - зітхнула Нава.

- Може тоді я хоч щось утну із того, що мав би, - знизав плечима Назар. - Як може існувати стільки Духовних Світів, адже ніби все створив один Бог?

- Богів багато, а от Творець - один. Всі решта представники пантеонів - його діти, можна сказати, які взяли на себе функції у певних землях, згідно менталітету та особливостей людей. Це було зроблено для того, щоб такі громіздкі сутності, як Божества, могли бути причасними до світу Матерії та людей, щоб могли порозумітися, - Нава рушила далі по дорозі, Назар - поряд.

Вони крокували по тротуару вулицею Степана Бандери, обходячи драмтеатр. Поряд поспішали люди і шуміли машини. От тільки все це було мов за скляною стіною, або скидалось на зображення телевізора, та ще й зі скрученим звуком. Зараз Світ Матерії не мав для Назара жодної цінності. Він раптом почав розуміти, що нічого не второпав і не зробив важливого у житті саме для себе і своєї Душі. Виявляється, світ не просто непередбачуваний, він ще й настільки різноплановий, що осягнути його Візерунок неможливо скудним людським розумом. І тепер він, може, нарешті, привідкриє для себе завісу таємниці?

- Он воно що, - замислено мовив парубок. - А Егрегор тоді що, намагається все монополізувати, щоб люди вірили лише у нього, а він їх поїдав за це?

- Саме так. Нікому не вигідні свідомі Душі, які здатні обирати свій Духовний Шлях, своє власне Посмертя і давати відсіч хижакам. Егрегор століттями намагається викорінити пам'ять і свободу волі через залякування, гноблення, піднесення страждань во ім'я радості після смерті... Як там у тій пісні: "Древние рощи веками молчат в мире, крещенным огнем", - з якимось болем у голосі продекламувала Нава.

- Краще не скажеш, - черговий голос за спиною змусив Назара підскочити.

- Та йо-майо! Тут у всіх звичка лякати несподіваністю?! - вибухнув він, обертаючись до володарки голосу.

- Та ні. Просто ти не відчуваєш наближення сутнстей, тому і лякаєшся, - відповіла прийшла.

Вона виявилась красивою золотоволосою дівчиною, вдягенною легкий обладунок із металу та шкіри. В одній руці вона тримала меч, в іншій - щит, а голову вінчав крилатий шолом. Білошкіра, світлокоса, з яскравими голубими очима, які дивляться войовничо та незалежно, вона вразила Назара чи не більше, ніж той Янгол Елохім. Від неї йшли хвилі сили, ніби воля дівчини була її суттю, її зброєю, її захистом.

- Фью, - присвиснула Нава. - Раки на горі засвистіли? Що тут робить шановна Валькірія?

- Та працюю. На Сході ж війна. Деякі із тих, хто мають скандинавську кров і чують її голос, достойні піти у Вальгалу.

- Во істину так, - погодилась Нава. - Але тут не Схід.

 - Та тут один наш завалявся. Здуру вплутався у конфліки на релігійній темі. Якісь р'яно віруючі на підпитку почали з Одіна насміхатись.... Він, звісно, не витримав того. Підрізали, коли поліз битись.

- А що він із ними робив? - очі Нави округлились. - Наскільки я знаю, достойний воїн не сяде пити із потраттю.

- Його запросили друзі на день народження не в ту компанію. Не знав, куди йде, - пояснила Валькірія.

- Ясно. Шкода, - зітхнула Нава, а Назар стояв позаду неї, майже не дихаючи.

- Не ті зараз поля бою. Вони перемістилися у розум і дух людей. А те, що на Сході - то не війна, - по хвилі додала Нава, а Валькірія лиш хитнула головою, погоджуючись.

- А що це тоді? - тихо спитав Назар.

- Розплата, - відрізала Валькірія. - Кров'ю нащадки нерозумних князів змивають ганьбу свою і зраду після суворих дев'ятисотих років, які зібрали криваву жатву із людей цих земель... Доречі, ТВОЇХ пращурів, що мають корені славних витязів, служителів Перуна, - з натиском мовила Валькірія, виділяючи слово "твоїх" і ступаючи крок до Назара. - Так що добре думай, поки є час, кому ти служиш і за що б'єшся, ідучи дорогою Життя. Або, може, не б'єшся, а прсото ідеш на забій, мов скотина? - презирливо скривилась вона.

- Воу-воу, палегше, - втрутилась Нава, смішно змінюючи вимову слів. - У хлопаки і так ментал згортається в трубочку. Я займуся просвітництвом.

- Та дійсно... Вибач, чого це я. Не моя ж компетенція, - дівчина видихнула.

- Та все гаразд, легка "встрясочка" йому не завадить. Нехай подумає над історією свого народу, - мовила Нава безтурботно.

- Що ж, бувай, Воїтелько Серпів, Сестро із *Ванів. Робота мене кличе! - Успіхів тобі, Хранителько Честі, Сестро із *Асів, - відгукнулась Нава.

Обидві дівчини витягли вперед кулаки, перед тим притиснувши їх до грудей. А потім Валькірія голосно свиснула - аж Назарові вуха заклало. І враз ніби з повітря вигулькнув прекрасний вогенгривий кінь яскравої рудої масті, що вигравав м'язами і ладен був нестись у бій хоч зараз. Дівчина легко заскочила у сідло і махнула рукою на прощання. Кінь став дибки і рвонув із місця, в секунді розчинившиь у Просторі.

 - А як ви розумієте одна одну, якщо вона говорила явно на іншій мові. Але це таке... Як я розумів Ваш діалог?! - вражено спитав Назар. - Та ж і той Грішний Янгол із Сукубою також говорили на інших мовах!