Частина 6: Бісівщина якась

Нава, нарешті, пустила руку хлопця і перестала його тягнути. Вони спинились, якось одночасно і не змовляючись.

- І як тобі насичене подіями посмертя? - спитала вона хлопця чи то жартівливо, чи то співчутливо.

- Не питай, - відмахнувся той. - Я ще навіть не звик до того, що мені не холодно і я не хочу їсти... Що я взагалі не маю потреб. Здається... А ще в мене таке враження, ніби я багато чого знаю і мав би розуміти ці всі "штуки", які відбуваються, але чомусь...

- Чомусь не можеш пригадати, - закінчила за нього Нава, а хлопець лиш ствердно хитнув головою. - Це тому, що твоє так зване "соціальне Я" ще не відійшло остаточно, а дух через це перебуває у напівсплячому стані. Ти ще не відпустив своє смертне життя. Наші Душі знають і пам'ятають значно більше, ніж можна уявити. Деякі згадують ці Знання, будучи ще втіленими, себто - живими. Вони нерідко стають тими, кого кличуть відаючі, маги, чаклуни, відуни і так далі. Хоча, насправді, ці всі поняття не тотожні і мають багато особливостей. Найкоректніше пробуджені Душі іменувати саме відунами або відаючими. Себто тими, хто знає-відає. Так от, твоє духовне Я, або Ментал, Розум Душі, знає багато чого, але наразі ти сам ще його не відчув.

- Зрозуміло, - кивнув Назар і в той самий момент повітря сповнилось якогось шуму. Це було схоже на рипіння-пищання-гарчання із домішками нот циркулярної пилки. Звук ішов від димної чорної хмари, яка сунула прямо на них. Здалеку здавалось, що це - рій навіжених комах. Але чим ближче підлітала "хмара", тим зрозуміліше ставало, що це не комахи (а якщо таки вони, то хіба що чорнобильські мутанти, як мінімум).

- Що це, в біса, таке?! - Назар позадкував і налаштувався бігти.

- А ти вже дав відповідь на своє питання, - спокійно відповіла Нава. Здавалось, її жодним чином "не колише" наближення цих тварюк.

- Це - біси. Так вони виглядають на тонкому плані.

- Ясно. Супер. То, може, валимо звідси? - трохи з натиском запропонував хлопець.

- Нащо? Хай ця мерзота сама нас обминає. Щоб я та й бігала від такого "дна", - скривилась вона презирливо. - Вони слабкі і абсолютно нездатні конкурувати зі сформованими повноцінними духовними сутностями.  Поки що цей *сварм - просто нижчі істоти. Можливо серед них є ті, хто вже «напрацював» собі частину духовної енергії за рахунок поглинання інших, але загалом це - лише перший етап еволюції в повноцінного біса, з якого може потім вирости демон.

І справді, "хмара" розділилась на дві частини і планомірно обтікала Наву і Назара з обох сторін. Зблизька ці істоти скидались на розмазані у повітрі клякси, віддалено нагадуючи силуети спотворених чоловічків із очицями та ротами. Раптом один із них прийняв облік біса з картинки, яку Назар бачив у дитячій книжці, відділився від "стада" і рвонув був до хлопця, але одразу покоштував коси Нави і розчинився у повітрі із неприємним скрекотом. Так, реакція у неї була на найвищому рівні, мусив визнати Назар.

- Не приділяй сміттю багато уваги, а то деякі схочуть контакту, - сухо мовила Нава, дивлячись зневажливо на бісів. А ті, явно засвоївши урок, спокійно пролетіли повз них, не пробуючи більше "контактувати". Єдиною прикрістю лишився той шум, який вони створювали. Та скоро і він почав віддалятись, а по хвилі й зовсім затих. Біси зникли в напрямку центральної частини міста.

- Полетіли на полювання за слабкодухими та фанатиками, - скривилась Нава. Якби моя воля - всіх би "винесла".

- А чому не "винесла"? І чому вони нас облетіли так просто? - здивувався Назар.

- Тому що все суще має свої функції. Вони теж виконують свої. А чого облетіли? Та бо єдине, що в них хоч якось працює - інстинкт самозбереження. І то, як ти переконався, далеко не у всіх. Це дуже примітивна енергетична форма життя. Вони керуються виключно своїм бажанням накопичити силу через поглинання чужої енергії, перш ніж стануть автономними сутностями. І на цьому шляху бажано не їсти тих, ким можна вдавитись. Наприклад, таких, як я, - хижо посміхнулась Нава.

Вона рушила далі по дорозі, в бік, протилежний від того, куди полетіла "хмара". Назар почовгав за нею.

- А куди ми ідемо? - спитав він. - Я особисто патрулюю. В мене нині чергування свого роду. А от куди йдеш ти - я не знаю. Куди б ти хотів?

- Та я... - хлопець затнувся. Він не знав насправді, чого хоче сам.

- Ха, здається, я знаю, хто тобі допоможе, - Нава вхопила парубка за плечі і виставила перед собою. - Он де він іде, представник оригінального духовного каналу Елохім, тобто - Янголів. Жнець або Янгол Смерті, - вказала рукою вперед.

Дорогою крокувала велична постать, вистою під два метри, якщо не більше, одягнена у темну мантію із каптуром, з-під якого поблискували червоні очі. За спиною здіймалися дві пари крил: одна - біла, друга - чорна. Шкіра цього створіння мала темно-сірий колір, набагато насиченіший, ніж у того, кого вони зустріли разом із Сукубою. В руках цей "представник Елохім" тримав величезну косу. Його "інструмент" сильно відрізнявся за формами і габаритами від тендітної коси Нави, був грубіший і важчий. Від Янгола йшла хвиля важкої холодної енергії. Присутність Нави явно була легшою і спокійнішою, на відміну від нього.

- Ти впевнена, що це - до мене? - безколірним голосом запитав Назар.

- У таких справах певності ніколи немає, - поплескала Нава хлопця по плечу.