Частина 4: Зустрічі

- А що ми робимо тут, у Межових Землях? Здається, ти казала, що мені - не сюди, чи не так? І що ти мала на увазі під боргом? - продовжив допит Назар.

- Ми сюди втекли від Егрегора. Точніше, так мені було простіше тебе сховати від нього. І нам краще рухатись до виходу, - Нава підняла витягнуту перед собою руку, і один з вогників, що блискали між сірими деревами, поплив у їх сторону. - Це - Болотяний Вогник, наш провідник. Він покаже, де найоптимальніше вийти із Земель, не порушивши балансу.

Вогник підлетів до них і сів на долоню Нави. Виявилось, що це створіння схоже на маленьку фею, від якої іде сяюча кулеподібна аура. Вони подивились одне одному в очі і явно порозумілися без слів. Потім маля відштовхнулось від долоні дівчини і підлетіло до обличчя Назара, з цікавістю його роздивляючись. Парубок смішно скосив очі до перенісся, намагаючись роздивитися істоту у відповідь. А Вогник розвернувся до Нави із німим запитанням у очицях. Та лише злегка ствердно хитнула головою і Вогник поплив у повітрі, вказуючи шлях. Нава пішла за ним слідом, а поруч із нею покрокував Назар.

- А навіщо тобі Вогник? Ти хіба не знаєш, де краще вийти? - здивувався хлопець.

- Мені особисто це фіолетово. А як краще вивести тебе - знають вони. І так, щодо боргу, - змінила Нава тему. - Я не могла втручатись у ваші із Егрегором стосунки, поки ти мене не попрохав. Але коли попрохав, то виникла інша проблема: тепер ти - мій боржник. І необхідно зі мною розрахуватися. Або ж зі слов'янським духовним світом - обирай, як тобі краще. Якщо цього не зробити, то будуть порушені правила обміну енергією у духовних та астральних світах.

- І що мені робити? - розбився парубок.

- Принести требу, себто пожертву, вдячності Богині Марі, наприклад.

- Це твоя начальниця? - зметикував хлопець.

- Можна і так сказати. А я - просто старша на Західно-Українському Регіоні. Коротше - бос на районі, - засміялась Нава.

- Я б, звісно, із радістю, але як мені це зробити, якщо я помер?

- Ну, це ще питання філософське, - загадкова посміхнулась Жнець.

- Себто? - не зрозумів Назар.

- Не час тобі мати відповідь на нього. Поки що просто прийми до відома, - відрізала Нава таким тоном, що Назарові розхотілось її розпитувати.

Якийсь час ішли мовчки. Аж раптом дорогу їм перегородила якась дивна істота. Худа, витягнута, поросла гілляччям, вона скоріше нагадувала скоцюрблене дерево. Шкіра - немов кора, борода - з моху, очі світять зеленкуватим сяйвом. Болотяний Вогник вітально сів на одну з гілочок, які росли прямо з тіла "чуда-юда".

- О, Дубович, а ти чого тут? - запитала Нава здивовано. Назар же злегка позадкував: краще тримати дистанцію, коли зустрічаєш незрозумілих істот. Звісно, він не боягуз, але... Про всяк випадок.

- Шановна пані, вітаю, - голосом, схожим на рипіння старого дерева, відповіла істота. - Та я так, шлях зрізаю, - загадково примружились зелені очі.

- Ну-ну. Знову вже когось із туристів пустив манівцями? - вдавано-суворо запитала дівчина.

- Та що ви! Я просто бігаю по справам, - знітився лісовик, а це був саме він. Здається, Дубович не дуже стебекав, що Нава жартує.

- Та не лякайся. Я розумію, що люди не вміють поводити себе в лісі. Але давай поки що без позапланових летальних випадків, домовились? - вже більш серйозно сказала Нава.

- Так точно, Хазяйко, так точно, - Дубович схилився у поклоні.

- Ну давай, ще будемо, - махнула рукою дівчина. - Зараз мусимо іти, не до теревенів нам.

Дубович лише швидко замотав головою, всім собою демонструючи розуміння.

- Щасти вам, щасти, пані, - та й миттєво був такий. Болотяний Вогник суворо запищав, коли його безцеремонно скинули із місця сидіння. Бідака, аж перекинувся у повітрі.

- От же шельма, - посміхнулась Нава вслід Дубовичу і рушила далі за Вогником.

- То наш лісовик місцевий. Злий на людей, бо смітять у лісочках та парках, забудовують. Ех, скоро міста зовсім Матінку-Природу посунуть. Де тоді лісовикам та мавкам жити?

- Ну так, екологічні проблеми - то серйозна річ, - ввічливо погодився Назар, хоча йому зараз явно було не до проблем Землі і, тим паче, не до печалей лісовиків-мавок.

Нава зиркнула на нього якось криво, проте змовчала. Хлопець ладен був заприсягтись, що вона почула його думки. Але таке: не впійманий за руку - не злодій.

- Саме за таким принципом живуть більшість політиків, - пирхнула Нава, а Назар почервонів, наскільки це можливо, будучи нематеріальним. Таки почула.

Не встиг він нормально "відвстидатись", як дорогу перекрила зграйка якихось тривожних істот, більше схожих на чорні тіні. В когось очі горіли жовтим, у когось - червоним. Силуети їх вражали різноманітністю дивних алогічних форм, які важко описати словами. Назар, якби і хотів, то ніколи б не пояснив, на що вони схожі. Істоти, перегукуючись шиплячими голосами, рвонули кудись у лісок неподалеку і чомусь здійнявся вітер.

- Куди ж так поспішають нав'ї духи? - Нава якось спохмурніла і напружилась. Болотяний Вогник пискнув і сховався у волоссі дівчини. Вітер посилився і за пару хвилин із-за поваленого дерева вийшла висока постать. Схожа вона була на людину, от тільки дуже кремезну, із сильними руками, на яких яскраво виділялися довгі кігті. Сиве космате волосся майже закривало лице, з боків голови, із самих скронь, стирчали шпичаки. Постать спинилась і повела носом, принюхуючись.