Частина 2: Реальність ще гірша

Вони ще з хвилину постояли ось так: Назар мовчки "тупив", дивлячись у порепаний асфальт паркової доріжки, Нава - дивлячись на нього із загадковою посмішкою, змішаною зі співчуттям. Ну, наскільки це можливо для істоти, що покликана відбирати життя... Потім вона рушила далі, а парубок поплентався поруч.

- А чому людям ніколи не розповідають про ось це?.. Ну, це все от... - Назар не дуже знав, як підібрати слова, щоб описати всі неочікувані явища, які так нагло і зненацька застукали його Душу після смерті.

Нава тільки закотила очі догори, схрестивши руки на грудях. Назар мимоволі посміхнувся, бо міміка її майже ідеально відтворювала відомий Інтрент-мем "Твоє обличчя, коли..." На ньому зображений герой "Марвелівської Саги", Тоні Старк, він же Залізна Людина, у виконанні неперевершеного Роберта Дауні (Молодшого).

- Та насправді секрету у цьому немає. Інформації у світі достатньо. Однак люди не аналізують те, що лежить на поверхні, не говорячи вже про можливість зазирнути у глибини. Ніхто не приховує "ось це все", як ти кажеш. Однак і не розжовує. Кожен здатен сприйняти лише на свій рівень. І в цьому є та сама справедливість, яку ти так любиш, - Нава заклала руки за спину і крокувала доріжкою, дивлячись зосереджено уперед. - Як там ото: "Хто шукає, той знайде", чи не так?

- Згоден загалом, - трохи подумавши, мовив хлопець. - Але в чому тут справедливість, якщо у людей навіть шансу нема зрозуміти? Це ж потрібно вчитися, чи як? Не всі знають ці істини, бо не мають такого рівня свідомості як, наприклад, ти. Ти ж бо не людина... - Назар відчував, що десь він сильно промахується в цьому твердженні, однак не розумів, де саме.

Нава ж криво посміхнулась і це чомусь налякало Назара. Щось небезпечне майнуло у виразі її обличчя в цю секунду.

- Знаєш, багато хто із таких, як я, починав свій шлях як звичайна Людська Душа. Так, можливо на розуміння "цього всього" пішло кілька життів, але змогли ж, - зробивши паузу, вона глянула на хлопця, перевіряючи його реакцію. Він слухав уважно і поки що все, ніби, розумів.

- А справедливість у тому, що кожен сам обирає свій досвід. Що напрацював, те і маєш. Буває, звісно, що особливо... кхм... «обдарованих» ставлять у дуже жорсткі умови, бо не хочуть усвідомлювати, але то вже так треба «накосячити», що і не знаю.

- Це коли Душа потрапляє у тіло із вадами, наприклад, чи у неблагополучну родину? - почав далі «сітки фішку» Назар, сам дивуючись, звідки ці знання йому приходять.

- Як варіант. Але спектр таких "пендюлів" значно ширший. Я навіть перераховувати не візьмусь. Але досить нерідко Душі самі обирають важкий шлях у тілі із вадами задля розуміння досвіду, який ніяк не можуть засвоїти. Доречі, дуже часто це - тема справедливості. В плані матеріального буття дане поняття надто відносне.

На кілька хвилин запала мовчанка. Вони просто йшли доріжкою, минаючи лавочки та сміттярки. Матеріальний світ втратив значення, поки Назар намагався осягнути "це все" своїм, нині уже духовнім, єством. Він тепер думав зовсім інакше, ніж колись. Хлопець усвідомив, що раніше думки зароджувались у голові, а тепер виникають чомусь у грудях. Пауза тривала ще певний час, поки якийсь перехожий нагло не пройшов прямо крізь Назара, вивівши того із трансу роздумів. Хлопець смикнувся, різко розвернувся і здивовано втупився услід порушника спокою.

- Що, дивні відчуття? Ти звикнеш із часом, - сміючись, запевнила його Нава. Але раптом її лице зробилося небезпечно серйозним, а погляд спрямувався кудись угору.

- От лажа! Здається, це - по тебе... - з якоюсь відразою вимовила вона, відступаючи назад.

Простір довкола якось дивно потемнів і ніби скуйовдився. Над Назаром затріскотіли чорні блискавки, мов роздираючи Тканину Буття і з цих тріщин раптом линуло сліпуче сяйво. Спочатку Назар не зрозумів, що так напружило Наву, але за секунду все стало ясно. Із цього світла до нього потяглися мерзенні прозоро-білі щупальця та сотні ниток, бажаючи захопити його Душу. Там, де вони торкались духовного тіла, воно починало витончуватися, а енергія ніби втягувалась всередину почвари.

- Що це?! Що це таке?!!! Геть від мене!!! - Назар почав відчайдушно борсатись, але дуже скоро його позбавили можливості рухатись і почали втягувати у те сліпуче світло. Він кинув прохальний погляд на Наву, а вона лише сумно хитнула головою, даючи зрозуміти, що не може допомогти.

- Таке твоє посмертя... Мені шкода, - пролунав її голос, у якому бринів метал.

Назар, мов у сні, бачив як лютує вітер, шарпаючи потоки дощу, який різко посилився, мов сріблясту завісу. Він бачив дуже серйозну, навіть похмуру, Наву, яка стояла, схрестивши руки на грудях. Вона видавалась єдиним реальним створінням у фарсі справжності Світу і ще більшої справжності ось того "спрута", що потихеньку зжирав його Душу. "Це ж я більше ніколи не повернусь", - з жахливою ясністю усвідомив він. Думка стала настільки болісною, що, зібравши всі сили, парубок гукнув:

- НАВО, ДОПОМОЖИИИИ! - В цей крик він вклав весь свій відчай та біль Душі. Нава розтягла вуста у хижій посмішці...