Частина 1: Розчарування

Замість передмови коротко:
Малюнок дівчини на обкладинці  є ескізом тату.
Інстаграм - @tattoo.boris
З повагою до авторських прав митця.
______
Сильний вітер. Він шарпає гілля дерев і дроти ліній електропередач, немов у цьому є якийсь сенс. Вітер знавісніло обдирає листя з дерев і пробує викорчовувати бетонні стовпи, між якими зміяться ті високовольтні лінії. Він гучно виє поміж ними і кидається у перехожих пригоршнями холодного повітря із дощем.

Гуркоче грім, розквітаючи звуковими трояндами над будинками. Вони струшують баси на скло вікон зі своїх голосних пелюсток. Несподівана гроза серед зими. Несподіванки життя, які стаються із тобою, не питаючи віку, статі, імені. Їм начхати на твій соціальний статус і здобутки. Вони не приходять зі словами: "Перепрошую, зараз я із тобою стануся". Вони просто нагло стаються - коли завгодно, як завгодно, і з ким завгодно.

Прикрість сталась із Назаром того дня. Він помер. Водія занесло на ожеледиці, яку вкрила небесна вода неочікуваного зимового дощу. Єдине, що тепер міг робити Назарів буремний дух - лютувати разом із цим вітром.

Чому так сталось? Адже він був ярим поборником ЗОЖ: не пив, не курив, не їв нездорову їжу. Назар справно ходив на служби божі, не лаявся, не зраджував нареченій, завше захищав скривджених і виступав за справедливість. Навіть на Майдані був і в АТО! Звідти вернувся цілим для того, щоб купа залізяччя, яка вийшла з-під контролю, забрала його життя?! І де та справедливість? Невже він був таким сліпим усе життя, вірячи, що це хоч якось вплине на розвиток подій після смерті? Так, вірив... Але... Зараз його тіло лежить, скоріш за все, у морзі, а Настя ридма ридає день і ніч.

- Якого дідька?!! - заволав він у дощово-громові небеса і спробував копнути сміттярку біля лавки. Очікувано, що нога духа пройшла через об'єкт матеріального світу, жодним чином не повпливавши на нього. Однак Природа змилостивилась і надала звуковий супровід у вигляді громового удару. Втім, це не втішило Назара. Він був надто збентежений і лютий, щоб оцінити співчуття неба.

Хлопець почав лаятися. Вперше в житті, чи то пак - у посмерті, він відчайдушно лаявся! Лаявся, як той безхатько, якому чомусь несподівано вирішили відмовити у наданні "50-и грам" добросердні продавчині цілодобового маркету при дорозі.

- І що це за фірмова істерика? - почув він раптом веселий, з нотками легкої іронії, голос. Повернувши голову до джерела звуку, Назар здивовано закліпав очима. Там стояла висока та струнка дівчина, одягнута в чорну сорочку, розшиту червоними нитками. Вони спліталися у символи, змісту яких він не розумів, але чомусь вони видались йому знайомими. Це було схоже на пам'ять душі чи щось таке.

Чорне довге волосся незнайомки ніби лежало на повітрі, розвиваючись у своєму ритмі і геть ігноруючи вітер. Голову її вінчав вінок з червоних маків. Шкіра була блідою, майже мармуровою, а очі - пронизливо синіми. Таким, що в них страшно дивитись і парубок опустив погляд, машинально перевівши його на руки дівчини. В них зблискували витончені серпи, теж розписані символами, як і її одіж.

Назар позадкував від незнайомки, дивлячись на неї з переляком. Його мозок, ну як мозок - "розум душі", підкинув неприємні міфічні образи та згадки розповідей про Женців Смерті.

- Ти прийшла за мною? - голос по зрадницькому сів, а питання повисло у густому зимовому повітрі, пронизаному дощем.

- Жартуєш? - хіхікнула вона і серпи дивним чином зникли з її рук, мов розчинилися. - Даруйте, "батєнька", але ви - поза межами моєї компетенції. За вами мали б прийти з іншої "контори", чи то "парафії", точніше сказати.

Дівчина картинно розвела руки у сторони, демонструючи, що тут вона нічим не зарадить.

- Просто ти надто голосно волаєш. Я б тобі не радила так розкидатися емоціями, бо окрім мене тебе могли помітити як мінімум трійко скажених привидів на районі.

Назар кілька секунд відчайдушно перетравлював інформацію своїм нематеріальним мозком. Тепер він буквально відчував цей процес - енергія довкола голови кипіла, йшла хвильками. Потім хлопець почав гарячково роззиратися довкруги та вслухатися у простір. Йому здалось, що за найближчим деревом він помітив тінь, у якої були невиправдано довгі кігті. А може то - просто гра уяви?

- От бач, один є, - весело сказала чорнява і махнула рукою в сторону дерева. - До мене! - владно скомандувала вона і тінь, відділившись від стовбура, кривляючись та здригаючись, попливла до неї. Назар позадкував ще більше.

Чим ближче підходила тінь, тим ясніше він розумів, у яку історію вліз. То була душа. Така сама, як він. Тільки з неї валив чорний дим, а духовна плоть гнила на очах. Це жахіття із червоними очима щось нерозбірливо гарчало-мурмотіло, підходячи все ближче до незнайомки і заносячи лапу із довжелезними кігтями.

Серп зблиснув миттєво. Назар навіть не встиг оговтатись, а створіння вже розпадалося чорним димом, який затягувало під землю.

- Що то... - почав був хлопець.

- Це твоє майбутнє, якщо по тебе не прийдуть, - якось сумно вимовила дівчина. - Навіть не знаю, що краще - аби тебе зразу зжерли чи сидіти і чекати роками, поки твоє тіло повністю зітліє...

- Що... Що мені робити? - Назар закляк на місці, як паралізований. Він не очікував такого повороту подій.

- А чого ти мене питаєш? Треба було інструкції у свого настоятеля взяти, - скривилась дівчина. - Ти - компетенція панівних релігійних течій. Та й взагалі, люди мали би думати про своє посмертя ще за життя, обираючи духовний шлях. Але хто про таке думає? Всі вважають, що житимуть вічно. І навіть золоті слова Воланда про "внезапную смертность" нічому не вчать. Добре, що заповіти про спадщину вміють складати, а от про те, кому заповідають свою Душу - ні.

- Але ж я... Молився, я вірив! Я жив справедливо! - хлопець зірвався на крик.

- Та не волай, кажу тобі! Хочеш ще раз познайомитись із одороблами на кшталт того, що бачив? Ходімо звідси, а то ти вже так "нафонив", що зараз сюди злетяться всілякі, як метелики на світло.