Розділ 43. Зустріч з минулим

Оля йшла додому повільно.
Вечір був теплий. Але всередині — шторм емоцій .
Вона торкнулася шиї — ніби там ще лишився його подих. Його небесно блакитні очі досі стояли перед очима . Знов і знов прокручуючи той поцілунок . 
І раптом із-за повороту вийшов Олег.
Вона не встигла навіть злякатися.
Він просто став перед нею.
Блокував дорогу.
Його обличчя було напружене. Щелепа стиснута покрита щитиною.
— Ти думаєш, це кінець? — його голос був низький, а погляд повний призирства .
— Що тобі потрібно? — вона зробила крок назад та вперлась в стіну будинку , страх наповнив серце ,від чого те швидко забилось.
— Через тебе я втратив угоду, декілька контрактів!!! Ти полізла до адвокатів, ти розворушила все , а цей зрадник підлив масла в огонь ти думаєш, я просто відпущу?, - його очі наповненні злобою і ненависттю впивались в неї ,від чого та з'їжись ,знайомий страх паралізовував та вона змогла сказати .
— Це було законно.
— Законно? — він усміхнувся криво. — Ти ніхто без мене, чуєш ?! Ти  нікчема, яка ні на що не здатна ! Я можу тебе знищити одним словом і тобі кінець !!!!
Ці слова колись ранили. Колись вона в них вірила.
Сьогодні — ні  ! Стиснула руки в кулаки що ніхті вп'ялися і зробили боляче , це нагадало їй про всі зусилля які вона досягла , що вона вже інша ,що вона сильна !!! 
— Я більше тобі не належу.,- спокійно відповіла піднявши підборіддя і глянула йому прямо в очі .
І це його зірвало.
Він схопив її за горло.
Різко.
Без попередження.
Повітря зникло. Холодні пальці сильно зжимали , на очах виступили сльози , та йому цього було мало . Він стиснув ще сильніше і нихилився до її обличчя.
Вона не кричала — просто не встигла.

— Ти зіпсувала мені плани. Ти зруйнувала те, що я будував. Думаєш, ти будеш щаслива? Думаєш, хтось тебе захоче?
Її очі наповнилися слізьми не від болю.
Від прозріння.
Він ніколи її не любив.
Він любив контроль.
Її залежність.
Її страх.
Її мовчання.
— Я тебе знищу, — прошипів він. — Ти ще попросишся назад.
Повітря ставало менше.
Перед очима темніло.
І в цю секунду вона подумала не про себе.
Про Рому.
Про його поцілунок.
Про те, що вона вперше сьогодні була щаслива.
І це розлютило Олега ще більше.
Він відкинув її.
Вона вдарилася головою об стіну.
Тупий звук.
Тепла кров потекла по скроні.
Він дивився на неї з ненавистю.
І пішов.
А вона сиділа.
І плакала.
Не від болю.
А від того, що зрозуміла — все життя вона плутала страх із любов’ю.
Колись вона чекала його біля дверей.
Готувала.
Мовчала.
Виправдовувала.
І називала це коханням.
Сьогодні вона побачила правду.
Це була залежність.
І вона майже вбила її.
В квартирі вона довго сиділа на підлозі.
Порожня кімната. Порожні стіни.
Тепер порожньо було і всередині.
Поцілунок.
Насильство.
Щастя.
Страх.
Все змішалося.
— Може, мені не можна бути щасливою… — прошепотіла вона.
Вона піднялася тільки коли стало темно.
Душ змивав кров і сльози.
Вона стояла під водою довго.
Здавалося, якщо вода тектиме достатньо довго — вона змиє і його дотик.
І Олегові пальці.
І її провину.
Вона лягла в ліжко.
І замість мрії вперше прийшов страх.
Але десь глибоко — попри все — жевріла одна думка.
Він її поцілував.
Не зі слабкості.
А тому що хотів.
І це давало сили жити далі .