Розділ 40 . Контракт

Ранок почався не з кави.
А з передчуття.
Сьогодні мав бути вирішальний день — великий контракт із новим партнером. Для їхньої вантажно-перевізної компанії це був крок уперед. Великі обсяги. Інший рівень.
Рома прокинувся раніше, ніж зазвичай.
І перша думка була не про клієнтів.
Про неї.
Він зловив себе на цьому і різко сів у ліжку.
Стоп.
Сьогодні важливий день.
Не плутай.
Оля
Оля теж прокинулась рано.
Сьогодні їй хотілося бути частиною команди.
Не просто бухгалтером.
Частиною.
Вона довго стояла на кухні, дивилась на інгредієнти.
І раптом усміхнулась.
— Добре. Буде по-домашньому.
Вона спекла кекси.
Ніжні, з ваніллю.
Коли діставала з духовки — на секунду заплющила очі.
Запах нагадував той будинок.
І вона швидко відігнала спогад.
Це інше. Це робота.
В офісі
Вона зайшла з коробкою в руках.
Колектив уже метушився — дзвінки, документи, графіки рейсів, водії, маршрути.
— О, запахло святом! — вигукнув диспетчер.
— Якщо підпишемо — святкуємо офіційно, — усміхнулась вона.
Рома вийшов зі свого кабінету.
Побачив її.
І коробку.
І знову відчув це дивне тепло в грудях. Погляд ковзнув по ній , радість в очах , щира посмішка , мягкість і тепло яке йшло від неї. Поки вона говорила з колегами він міг дозволити собі впиватися нею ,ловити кожен жест...
— Ти це сама?,- погляд впав на коробку від якої линув чудовий аромат 
— А хто ж.,- з легкісттю та усмішкою сказала 
— Зранку?,- здивувася.
— Так.,- посміхаючись далі . Їй було приємно щось для нього зробити ,нехай і не на пряму .
Він дивився на неї довше.
І думав, що вона могла б готувати для іншого чоловіка.
І ця думка вдарила несподівано гостро.
— Дякую, — сказав тихо, погляд мимоволі опустився на її вуста та він відразу відвів погляд.
І в цьому “дякую” було більше, ніж за кекси.
Робоча буря
Вони працювали як один механізм.
Він — з клієнтами.
Вона — з цифрами.
— Ромо, — покликала вона, коли він уже збирався виходити до переговорної. — У третьому додатку не врахована індексація пального.
Він завмер.
— Скільки?
— Майже три відсотки.
Він швидко переглянув.
І зрозумів — вона права.
— Як ти це побачила?
— Я ж дивлюсь.
Її спокій був упевненим.
І йому стало… добре.
Коли клієнти сіли за стіл, він говорив впевнено.
Бо знав — за його спиною порядок.
Коли контракт підписали — у кабінеті вибухнула радість.
Рома повернувся до неї першим.
— Це було ідеально.
— Це було командно.
— Ні, — тихіше сказав він. — Це було тому, що ти тут.
Вона відчула, як серце зробило зайвий удар.
І відвела очі.
Після підписання
Колеги розійшлися святкувати .
Вона стояла біля столу, трохи втомлена, але щаслива.
— Тобі подобається? — запитав він.
— Дуже.
І в її очах було щось живе.
Він бачив, як вона змінилася.
Сильніша.
Впевненіша.
І небезпечніше прекрасна.
Йому стало страшно від того, наскільки легко йому з нею. Що хоче більше ,ближче ....
Смс
Її телефон лежав на столі.
Вона відійшла за папкою.
Екран засвітився.
Назар.
Рома впізнав ім’я одразу.
Він бачив його раніше.
Пам’ятав той погляд Назара на парковці біля курсів.
Пам’ятав, як той дивився на неї.
Як чоловік дивиться на жінку, яка йому подобається.
Повідомлення:
“Горджуся тобою. Ти сьогодні святкуєш? Можу приєднатись :)”
У грудях щось різко стиснулося.
Наче хтось провернув ключ.
Він відвів очі.
Але було пізно.
Ревність уже пустила коріння.
— Тобі пишуть, — сказав він рівно.
Вона підійшла.
Побачила.
Усміхнулась ледь помітно.
— Назар.
— Я знаю.
Тиша.
Вона відповіла коротко:
“Дякую. Працюю.”
І відклала телефон.
Але Рома вже не міг зупинити думки.
Він може святкувати з нею.
Він може торкатись її руки без страху.
Він вільний.
І від цієї простоти стало боляче.
— Все нормально? — тихо спитала вона.
— Так.
Але голос трохи хрипнув.
Вона дивилась на нього.
І зрозуміла.
— Ти ревнуєш?
Сказала це тихо. Обережно.
Він різко підняв очі.
— Я не маю права.
І це було чесніше за будь-яке “ні”.
Між ними повисла напруга.
Не скандал.
Глибока, жива правда.
Він підійшов ближче.
Занадто близько.
— Я просто… — він замовк. — Не хочу, щоб ти знову обпеклась.
Брехня.
Не повна.
Але зручна.
Вона відчула це.
І ледь усміхнулась.
— Я вже не та.
— Я бачу.
Їхні очі зустрілись.
І на секунду світ звузився до цієї відстані між ними.
Він зробив крок назад першим.
— Завтра багато рейсів. Краще закінчимо на сьогодні.
Вдома
Увечері Дарина готувала пасту.
Телефон постійно світився повідомленнями.
— Сьогодні все вдалося? — спитала вона.
— Так. Підписали великий контракт.
— Молодці.
Вона поцілувала його в щоку.
Він відчув це… правильно але так холодно ,так порожньо.....
Лежачи вночі, він дивився в темряву.
І думав:
Якщо я так реагую на одне повідомлення — що буде далі? Треба тримати себе в руках , я не можу їй заборонити з ним спілкуватись. Хоча якби він міг ....забрав би і закрив би дома і нікому ,сам би насолоджувався б нею ....
Оля ж сиділа у своїй квартирі з чашкою чаю.
І розуміла:
Його ревність була реальною.
А отже — їхні почуття теж.
І це не просто “робота”.
Це лякало ,але гірше коли вона його не бачить , коли не чує його голосу і не знає як він ..... а вона , вона доросла і буде тримати себе в руках.....аби бути поруч...