Розділ 27. На межі

Оля зайшла на кухню повільно.
Після вчорашнього дотику їй було ніяково. Її рука ніби пам’ятала його пальці. Тепло. Обережність. І ту секунду, коли обоє розуміли — це вже не просто дружба.
Рома стояв біля вікна з чашкою кави. Спина напружена. Плечі трохи опущені. Вона могла дивитись на нього трішки довше поки він обернувся.
Їхні погляди зустрілися. Повітря в кімнаті відразу змінилося. В їхніх очах була буря емоцій , які вони старалися там і залишити ....
— Привіт, — тихо сказала вона і відвела погляд , поправляючи частину волосся за вухо . Треба було зайняти руки ,щоб сховати хвилювання . 
— Привіт...
Його голос був нижчий, ніж зазвичай. А пильні очі продовжували спостерігати за кожним її рухом . Поки вони були тільки в двох він міг собі дозволити таку маленьку слабість . Надивитись на неї ....
Вона підійшла до столу, почала робити бутерброд. Руки слухались, але серце билося швидше. Вона все відчувала , його погляд , як він рухається ....
— Спала? —спокійно спитав він, сівши на кухоний стілець , розвернувшись так ,щоб дивитись прямо за нею ....ноги стояли широко , спиною вперся в спинку стільця ,одна  рука лежала на його бедрі , друга ліктем на стоті ,а на саму руку спирався обличчям... він невідривно дивився , щось гяряче розливалось всередині і обіцяло вирватись на волю , та він тримав.
— Трошки. ,-тихо відповіла не повертаючись до нього . Почала робити каву , щоб не обертатись ,щоб віддтягнути момент коли знов подивиться йому в очі . Вона не хотіла щоб він знав що в неї в середині відбувається ...як б'ється серце , як її хвилює його присутність , як почуття борються в середині .
— Я ні.
І ця простота зізнання боліла більше, ніж якби він пожартував. Оля на мить зупинилася , ці слова вдарили ро ній і пройшлись хвилею тремтіння по тілу ....вона зрозуміла чому він не спав ....бо також думав про неї , про вчорашні події , про те що відбувається між ними.....
Телефон на столі засвітився. Рома відразу напружився ,швидко перевів погляд на телефон .
Він побачив ім’я одразу.
Назар.
Учора — дзвінок.
Сьогодні — повідомлення. Буря швидко піднялася до грудей і почала давити . Він його не знав ,але вже він йому не подобався , бо оце пише і дзвонить до неї....
Оля почула , відірвалась від стола де готувала , і підійшла до столу де сидів Роман . Стараючись сховати хвилювання від близької присутності Роми швидко взяла телефон і відкрила....
“Давай зустрінемось сьогодні? Занять нема. Я б хотів тебе побачити.”
Він побачив, як її погляд змінився. А ревність ще більше почала душити . Очі потемніли, а руки напружились.... та він мусив тримати себе в руках .
— Той самий? — тихо спитав він, все так же пильно вдивляючись в її обличчя ....
— Так.,- для чогось відповіла , хоча могла і не сказати 
— Часто пише. ,-продовжував ....
— Учора ми не договорили, - і на секунду підняла свої очі на нього . Їх очі зустрілись , вона бачила ту бурю в його очах і швидко опустила їх назад на телефон 
Ця фраза вдарила.
— Підеш? — він намагався, щоб це звучало байдуже.
— Можливо.
У цей момент зайшла Дарина. Атмосфера відразу змінилась , стала легшою ....
— Я сьогодні вся в справах! — вона усміхалась. — Ром, не затримуйся, добре?
— Добре. ,-він повернувся до столу , обоє ліктів поставив на стіл сперши підборіддя на свій кулак . Він старався не думати , старався повернути собі спокій ....
Вона поцілувала його в щоку. Він не очікував ,трішки дзивувався, але нічого не відчув......
— Дякую, милий., - солодко сказала і повернулась робити каву .
Оля відчула, як всередині щось скрутилось. Бачучи цю карину ,яка різала по живому ,нагадуючи що їй тут не місце .....швидко трохи тремтячими пальцями  написала:
“Добре. Після обіду.”
Відправити.
Рома відвернувся до вікна, бо було боляче .
Вона погодилась...... 
Водіння
— Сьогодні ти впевненіша, — сказав інструктор. — Щось змінилось?
— Можливо, — тихо відповіла вона.
Вона тримала кермо міцніше. Машина слухалась.
— Який знак попереду? — спитав він.
— Обмеження швидкості 40.
— Чому?
— Житлова зона.
— Добре. Ти починаєш мислити, а не просто їхати.
Вона вперше за день усміхнулась щиро.
Я можу керувати. Хоч чимось.
Але навіть під час повороту вона згадувала його погляд зранку.
З Назаром
Вони зустрілись у кав’ярні. Так не звично було спілкуватись з іншим чоловіком , ходити на каву . Все для неї було в новинку ....
— Я радий, що ти прийшла, — сказав він без тиску.
— Я теж.,- ніжна посмішка торкнулась її обличчя . Вона ховала неловкість яку ще відчувала .
— Учора ти виглядала тривожною.
— Просто… багато всього.,- якомога легше сказала . Не хотіла нагружати його своїми проблемами .
Він дивився уважно , він це зрозумів і про себе посміхнувся .....
— Я теж проходив через це. Після розлучення здається, що ти ніби без шкіри. Будь-яке слово болить.
Вона підняла очі. Для неї це стало шоком . Вона не очікувала що такий привабливий і розумний чоловік також розведений ....їй здавалося що кидають тільки таких нікчем як вона .....
— Ти любив? 
— Дуже......А потім зрозумів, що любов — це не чекати біля дверей, поки тебе помітять.
Її серце здригнулось.
— Я чекала, — тихо сказала вона.
— Знаю.
— Звідки?,- її очі розширились ,наче її спіймали на гарячому....
— Бо ти говориш про минуле, ніби досі вибачаєш його.
Вона мовчала. Їм принесли їхнє замовлення. Кава тут і спавді була смачною, тістечка ніжними , а атмосфера спокійною і теплою .
— Я не поспішаю, — м’яко сказав Назар. — Але я хотів би спробувати з тобою щось більше, ніж просто “викладач-студентка”. Він поклав свою руку на її і легенько зжав . Тепло від його руки перейшло їй , хвилювання накрило її . Вона не звикла щоб її торкались інші чоловіки крім Олега . Тому їй було складно в такі моменти . Вона досі відчувала що чим наче зраджує йому , хоча розумом розуміла ,та психологічно зрозуміти було ще важко . 
Вона не відповіла одразу.
— Мені потрібно час.