Розділ 14. Сукня

Суботній ранок був спокійним і теплим. Вони, як завжди, снідали разом. Артемко щось весело розповідав, а Дарина раптом запропонувала:
— А давайте поїдемо в торговий центр? Там є дитяча зона, Артемко зможе погратися.
Малий аж підскочив від радості. Рома усміхнувся. Оля тихо погодилась.
Вона пішла перевдягнутися. Джинси й кофта стали трохи вільнішими — за останній час вона схудла через стрес. Речі ніби висіли на ній. У дзеркалі вона побачила себе змарнілою, менш впевненою. І знову мимоволі порівняла себе з Дариною.
Їй стало гірко.
У торговому центрі спочатку пройшлися магазинами — Дарині потрібно було дещо купити. Вона впевнено обирала речі, приміряла, радилась із Ромою. Оля мовчки стояла поруч, почуваючись трохи зайвою.
Після покупок вони пішли в дитячу зону. Артемко радісно побіг гратися. Всі сіли за столик, замовили піцу, фрі та соки.
І саме тоді погляд Олі зупинився на вітрині одного магазину.
На манекені висіла біла ніжна сукня.
Вона не помітила, як задивилася.
Рома відстежив її погляд. І щось у ньому змінилося.
— Ходімо зі мною, — тихо сказав він.
— Куди? — розгубилась вона.
— В магазин.
Дарина усміхнулась:
— Ідіть, я з Артемом залишусь.
Зайшовши в магазин, Оля одразу почала дивитися джинси й якусь кофту — їй потрібно було щось на курси. Вона відчувала себе зараз більш схожою на безхатька, ніж на жінку.
Вибравши кілька речей, пішла в примірочну.
Тим часом Рома підійшов до продавчині й попросив принести ту саму білу сукню з вітрини.
Коли її занесли в примірочну, Оля здивувалась.
— Я ж не просила… — тихо прошепотіла вона.
Але все ж приміряла.
І завмерла.
Сукня підкреслила її груди, візуально зменшила талію. Вона розпустила волосся — і в дзеркалі стояла зовсім інша жінка.
— Вийдеш? — почувся голос Роми.
Вона вийшла.
І він на секунду завис.
— Гарно? — тихо спитала вона.
Йому знадобилася мить, щоб відповісти.
Вона швидко пішла переодягатись.
Коли вийшла, Рома вже все оплатив.
Оля була настільки вражена його вчинком — тим, що він без слів узяв і заплатив — що навіть не звернула уваги, що саме продавчиня поклала в пакет.
Вона просто розгубилась.
— Ром, я не можу… це дуже багато… — почала виправдовуватись вона.
— Потім, — спокійно сказав він. — Все потім. Як на ноги станеш.
І він дивився на неї так, ніби навіть не сумнівався, що вона стане.
І це окрилило більше, ніж будь-які слова.
Вони повернулися до столика.
— Ну що, підійшло щось? — спитала Дарина.
— Так… — несміливо відповіла Оля.
— Це добре. Покупки завжди піднімають настрій. Рада за тебе.
Рома мовчав. Але перед його очима все ще стояла вона — в тій білій сукні.
Дорогою додому Артемко заснув у машині. Рома обережно заніс його в кімнату.
Усі були втомлені й швидко розійшлися.
Оля зайшла до себе й почала розкладати покупки.
І тільки тоді вона побачила її.
Білу сукню.
Вона застигла.
— Він… купив її?..
Вона не бачила, як її пакували. Вона була занадто вражена самим фактом його вчинку.
Руки затремтіли.
Оля дістала сукню, повільно розгорнула її… і притисла до себе.
І сльоза скотилася по щоці.
Бо для неї це була не просто річ.
Це було підтвердження.
Він бачив у ній не тільки невістку.
Не тільки людину, яку треба підтримати.
Він бачив у ній жінку.
І це було важливо.
Надзвичайно важливо.
Вона стояла посеред кімнати, обіймаючи сукню, дозволяючи собі відчути все — вдячність, хвилювання, нову надію.
— У мене починається нове життя… — прошепотіла вона.
— І я зроблю все, щоб ті, хто в мене вірить… не розчарувалися.
Але в глибині душі вона знала — найбільше вона не хоче розчарувати одну, конкретну людину.