Глава 19 "Зустріч"

Три дні стомлюючих перельотів, декілька пересадок, автобус, електричка й я стою в селищі Гігант, - воно більше нагадувало місто, адже мало в своїй архітектурі багатоповерхівки, торгівельні центри, школи й дитячи садки.

Всю дорогу до будинку, де мешкала Антоніна, мені розповідав таксист про цей населений пункт.

Мені було байдуже слухати хлопця, адже я не міг дочекатися зустрічі з жінкою.

Розрахувавшись з таксистом я стояв біля височенного паркану, який приховував вміст подвір’я.

- Я вас слухаю, - почувся незнайомий жіночий голос з домогучника.

- Добрий день, можна покликати Антоніну? – невпевнено промовив я.

- Тут такі не мешкають!

- Мені потрібна Бондар Антоніна Григорівна, - продовжував я. - Я подолав довгий шлях, не обманюйте, будь ласка.

- Ви з Австралії прилетіли? - відчинилася хвіртка й я побачив стареньку жінку, але вік не можливо було розпізнати, вона була шикарно вдягнена й видно, що робила безліч косметичних процедур.

- Так. Мені дуже треба побачити Антоніну, - вмолив я.

- Почекайте її в середині, - запропонувала жіночка.

- Я піду їй на зустріч.

- Вона пішла в ліс прогулятися, - кивнула вона в бік високих дерев в кінці вулиці.

- Дякую.

- Але ви можете розминутися! - крикнула мені вдогін.

Я йшов віривши в те, що ми обов’язково зустрінемося, що серце підкаже мені шлях до коханої.

Дійшовши до лісу побачив стежину й вже повільно продовжив мандрівку, щоб не впустити з виду силует жінки, вона могла десь сидіти.

Я побачив рідну людину й серце зойкнуло, в грудях нестерпно защемило.

Вона стояла обпершись на стовбур дерева, її волоссям грався вітер, божевільно розвиваючи їх в різні боки.

Так і хотілося підійти, міцно притиснути й більше не відпускати!

Щоб раптом не налякати це миле створіння, я тихенько покликав її.

Антоніна повільно повернула голову в мій бік. Очі були сумні, але обличчя випромінювало небачене мною до цього щастя.

- Не варто було приїздити, - спокійно промовила вона.

Я підійшов ближче й взяв її за руку:

- Я кохаю тебе й не важливо що було до мене! - почав зізнаватися в знанні її таємниці. - Я знаю тебе Антоніною й не важливо, що колись був Антон.

Слова давались мені з великим трудом, але я повинен був відкрити всі карти.

- Ти знаєш про Антона? - здивувалася вона.

- Трішки знаю, але повір, це не має ніякого значення. Ти не мусила мене через це кидати.

- До чого тут Антон? - продовжувала дивуватися жінка. - Нехай спочиває з миром.

- Правильно, - погодився я. - Поховаємо Антона по справжньому й залишимо змогу Антоніні щасливо жити.

- Що ти кажеш? - розширилися її очі. - До чого тут Антон, він похований вже давно й нащо турбувати покійного цими розмовами!

- Якщо ти так спокійно відпустила Антона, то чому кинула мене? - не розумів причини втечі.

«Виходить, що вона не переймається через своє перевтілення! То чому ж?» - нерозуміння подій випливало в думках.

- Я не розумію чому ти постійно згадуєш мого брата? До чого тут  він? – продовжувала дивуватися Антоніна.

Я закляк, здавалося, що ноги вросли у землю.

- Антон??? Брат???

- Так, - спокій відповіла вона. - А ти що думав?

- Я!!!… Я!!! - не міг нічого сказати від отриманого шоку.

«Але як? Але ж її не існує?!! Її не існувало в жодному реєстрі до 2016 року! - тільки в думках я міг поставити всі ці питання, адже язик мене не слухався. – Чому ж про неї Денис не знайшов жодної інформації! Як вона могла бути його сестрою, якщо в сім’ї Бондар була лише одна дитина?»

- Ти дізналася про брата після його смерті? - згадав я про свої припущення, що дітей розлучили ще при народженні.

- Я все життя знала про нього! – вона й досі не розуміла мене, так само як і я її.

- Тоді я нічого не розумію! - обхопив голову руками присівши на землю.

Від довгої дороги, від почутої незрозумілої інформації в мене забракло сил триматися на ногах.

Я немов божевільний хитав головою й намагався скласти розповідь, щоб пояснити жінці свій стан:

- Я шукав про тебе інформацію… Знайшов лише Антона… Все збігалося й я подумав, що Антон й Антоніна одна людина.

Я почув дзвінкий сміх.

- Ти вважав мене чоловіком? - крізь сміх говорила вона.

- ТАК! - підняв на неї очі. – Про тебе жодної згадки, ти з’явилася лише через пів року після смерті Антона!!! Де ти була до цього часу?!! Чому в сім’ї Бондар йшлося лише про одну дитину?!!

- Це складно й довго пояснювати, - біль з’явився на її обличчі.

- Це зараз не головне! - махнув я рукою. - Чому тоді ти покинула мене?

- Скажи, - схилила вона голову на бік. - Ти був проти дітей, тому що думав, що я в минулому чоловік?

Я почав складати всю інформацію до купи: Антоніна - Вона справжня жінка!… Незахищений секс!!!... Розмови про дітей!!!

- Ти, - затамував я подих. – Вагітна?

Кохана опустила погляд й обхопила живіт руками, тільки зараз я побачив ледь округлений живіт.

- Я гадала ти проти дітей, тому прийняла рішення виховувати нашу дитину самостійно, - тихо відповіла вона й сльози заблищали на її щоках.

Підвівся, притиск до грудей Антоніну й промовив:

- Тепер ми разом будемо виховувати це дитя, - накрив долонею її руку.

- Ти хочеш бути зі мною? Ти приймеш нашу дитину?

- Я кохаю тебе й вважаю, що це плід нашого кохання! Дитині потрібна мати й люблячий батько. Я подарую вам всю свою любов й ласку! – ніжно промовив я.

В одну мить я став коханим чоловіком й майбутнім батьком. Я готовий зробити крок, змінити своє ставлення до життя й бути щасливим!

- Я кохаю тебе! - підняла Антоніна голову.

- Я радий, що ти справжня жінка! - впевнено вимовив я, мої слова як ніколи мали тверду впевненість. - Сподіваюсь, колись ти розповіси мені всю правду, я дізнаюся чому про тебе нічого не було відомо в сім’ї Бондар.