Глава 18 "Пошуки"

Я був немов божевільний!

Червоними очима роздивлявся в різні боки, чекаючи, що побачу її.

Я вирішив знову поїхати до наших будинків, але спочатку заїхав до Джоани.

- Ви щось дізналися? - з ходу запитав її.

- Пішли присядемо, тобі треба трішки прийти до тями, на тобі лиця нема!

Я бачив, що бабуся щось знає.

- Не змушуйте чекати, не випробовуйте мої нерви! - злився я. – Що з Антоніною? Вона ціла?

- Припини істерику, - ледь вдарила мене в плече бабуся й схопивши мою руку потягла в бік альтанки. – Сиди й пий чай!

Я немов маленький підкорився їй та почав сьорбати терпкий напій.

В мене свербів язик, так і хотілося знову поставити безліч питань, але не міг супротивитися її наполегливості. Джоана хоч і була щирою та добродушною, але коли починала сердитися, то в мене мороз йшов по шкірі.

- Заспокоївся? – знову посміхнулася вона.

- Так! - я намагався тримати себе у руках, адже бабуся могла тримати інтригу до мого заспокоєння.

- З нею все добре, вона ціла й не ушкоджена…

- Де вона??? - не витримав я.

- А ось цього ніхто не знає, вона поплила у Сідней вчора о другій годині.

- Як то так?

- Ви не сварилися?

- Ні! - впевнено відповів я. - А якщо і посварилися, то це не привід тікати так далеко.

- Я не розумію, - звела плечіма Джоана. - Вона продала свою машину майже за безцінь власнику авто майстерні й мовчки уїхала.

Я не знав що й відповісти. Чому вона так вчинила? Що трапилось?

- Можливо вона додому поїхала? - припустила бабуся.

- Вона б повідомила!

- І то правда. Отже, ти чимось її образив!

- Не сварилися ми! - я був в цьому впевнений.

- Щось же її змусило уїхати.

- Я про це обов’язково дізнаюсь, як знайду її.

- І як ти збираєшся це зробити, невідомо куди вона могла поїхати чи улетіти.

- В мене є товариш, він знайде її. - згадав я про Дениса. - Сьогодні зв’яжуся з ним.

- Тож не гай часу, - квапила мене старенька. - Ти не можеш втратити цю жінку.

- Мчуся, - посміхнувся я й побіг до автівки.

Вдома я одразу взяв ноутбук й почав набирати Дениса через Skype.

- Що трапилось? - здивувався чоловік побачивши моє неприроднє обличчя.

- Необхідно знайти Антоніну. – одразу перейшов до справи. – Вчора вона поїхала звідси у Сідней в невідомому напрямку.

- Ти все ж таки захопився цією підозрілою особою?

- Не будемо про це! Дізнайся де вона, я всі витрати тобі оплачу в подвійному розмірі. Якщо треба, то прилітай сюди.

- Можливо не доведеться. Я одразу ж перевірю її батьківський будинок та намагатимусь дізнатися куди вона полетіла з Австралії.

- Добре, - кивнув я. - Тільки не затримуй розслідування.

- Я бачу яке це має для тебе значення тож буду робити все що в моїх силах.

- Дякую тобі, тримай мене в курсі кожен день, навіть якщо нічого особливого не дізнаєшся.

- Добре, увечері напишу.

Я вирішив сходити в її будинок, можливо вона щось там залишила для мене.

На столі лежали документи на будинок.

« Повертаю тобі твою власність, - лежала записка від Антоніни. – Пробач що уїхала, але зрозуміла, що ми не пара!»

- Це все що ти можеш мені повідомити! – розлючено проговорив я немов уявляючи, що вона навпроти. – З якого це дива в тебе виникли такі думки? Чому ти раптово вирішила покинути мене?!!

Я божеволів не розуміючи з якого дива такі раптові зміни!

Мені необхідно було її обов’язково знайти хоча б для того, щоб поглянути їй у вічі та почути чому вона вирішила мене покинути!!!

Я сидів на скелі та дивився на океан. Вкотре тільки він міг мене підтримати та заспокоїти.

Я втратив єдину людину з якою міг бути собою, яка вилікувала моє серце!

Але знову життя грає зі мною злий жарт! Воно не хоче залишити мене в спокої та дозволити жити щасливим життям! Його ваблять мої страждання! Його тішить мій смуто!

А найстрашніше те, що я надто захопився Антоніною, що для мене стало неважливим її минуле, - я прийняв його! Головне, яка вона тепер й зовсім не важливо, що було до нашої зустрічі!

Я не міг стверджувати, але здавалось, що без неї світ зупинився, що я немов став тінню, привидом(!), все навколо втратило кольори!!!

Я боявся зізнатися, не був впевненим, але здавалось, що покохав її!

Маючи за плечіма прикрий досвід, не хотів поспішати з висновками, але серце стискалось в грудях, а мозок мучив риторичними питаннями.

«Дізнався що з Сіднею вона полетіла в Анталію» - прочитав письмо від Дениса.

«Можливо вона повертається додому?» - написав я у відповідь.

«Не турбуйся, про все дізнаюся!» - пообіцяв детектив.

- Незабаром зустрінемося, - говорив я дивлячись на фото жінки, яке зробив сидячи у засідці.)

Сідней – Анталія – Барселона – Венеція !!!

- Ти вирішила перелетіти увесь світ?!!! - не розумів я подорожі Антоніни.

Вона залишалась в кожному місті декілька днів і як тільки я вирішував летіти туди, вона немов відчувала це й я отримував нове повідомлення від Дениса з іншою назвою.

Так майже місяць! Я мучився не розуміючи чому вона втекла, а Антоніна продовжувала подорожувати світом.

- Можливо вона повернеться до тебе? - посміхнувся Денис під час однієї з наших розмов. - Вирішила побачити світ.

- Ага… - не вірив я. - Якби вона хотіла бути зі мною, то ми б подорожували разом.

- Не відомо, що в голові цієї особи, все ж таки в минуло це…

- Припини нагадування! - не дав я змоги чоловіку продовжити. - Антоніна тепер жінка і не важливо, що було до нашої зустрічі!

- Ти конкретно запав, хлопче! Навколо тебе було стільки жінок, а ти обрав неповноцінну!

- Годі!!! – хотілось послати в одне місце Дениса, але мені доводилось стримуватись, тільки він може допомогти у пошуках.