Глава 17 "Єдине ціле"

Наші стосунки були наповнені незабутніми почуттями. Кожен день, кожну годину відбувалось щось нове та непередбачуване.

Ми сварились, раділи, сперечались, підтримували одне одного й завжди пожвавлювали наші стосунки новою порцією нестримного бажання.

Вона змінила мене! Я змінив її! Ми допомогли одне одному отримати омріяний спокій! Ми нарешті були щасливі.

- А коли весілля? - допитувалась Джоана.

- Нам й так не погано, не бачу сенсу у весіллі, - випередила мене Антоніна, за що я був їй безмежно вдячний.

Вона майже завжди казала те, що я думав немов читала мої думки, бачила мене наскрізь.

Їй не потрібно було довго пояснювати, вона взагалі ніколи не чекала пояснень! Вона питала і якщо я мовчав, то не наполягала на відповідь.

Наші стосунки були ідеальні, інколи мені здавалось, що я живу в якомусь вигаданому світі, який нафантазував собі в голові.

«Невже зміна місця проживання може вплинути на життя?!» - інколи запитував в думках.

Згадав прочитану мною статтю:

«Життя складна річ.

Інколи вона б’є нас, випробовує, змушує відчувати страшенну біль, яку майже не можливо витримати.

Щоб уникнути нервового зриву, витримати напругу пропонуємо змінити обстановку, своє ставлення до життя й намагатися менше думати, не зациклюватися на проблемі.

Якщо певне місце перебування для вас є некомфортним, воно гнітить вас та ставить у глухий кут(!), то, можливо, необхідно поміняти його!?

Атмосфера, яка виникла навколо вас ніколи не зміниться, як би ви не намагалися з нею боротися! Вона поєдналась з вами, вона гнітить й не дає адекватно мислити!

Нове місце, нові знайомства, нові почуття вилікують ваші рани й допоможуть почати відчувати по новому! …»

Ще рік назад я б не повірив такому допису, але тепер я був впевнений, що це дійсно правда!

Моє нове життя змусило відродитися, забутися й відчути нестримне бажання радіти кожній хвилині, кожному дню, кожному почуттю!

Навіть проблеми, які інколи виникали, робили мене сильнішим, адже атмосфера навколо зцілювала мене й допомагала легше їх витримати.

- Хлопче, жінка, щоб вона не казала, завжди прагне вдягнути весільну сукню, - підбурювала мене бабця поки Антоніна відійшла. - Не псуй дівчині нерви!

- Не переймайтесь, в нас все добре і без весілля, - запевняв її.

- Я це розумію, але для впевненого майбутнього повинно все бути законно!

- Ми тільки пів року разом, все попереду, - необхідно заспокоїти Джоану, бо не відчепиться!

- Я також хочу побувати на вашому весіллі. Ви мені вже рідними стали.

- Не квапте події, я одного разу вже поспішив й повірте нічого окрім розчарування не отримав.

- А я зараз у вас бачу себе і Фернандо в молодості.

- Схожі? - спитала Антоніна, яка повернулася з конюшні.

Я купив декілька коней для нас. Ми любили цих поважних тварин, тож не замислюючись зробили цей крок, адже це перша наша спільна справа. Нехай навіть тільки для розваги, але ж спільна!

- Ваші стосунки схожі на наші, - переконувала бабця. – Але нам не потрібно було багато часу, щоб прийняти рішення йти все життя пліч-о-пліч!

- Отже, у вас за плечіма не було гіркого досвіду, - захищала наші стосунки жінка.

- І ви не боялися розчарувань, - доповнив слова Антоніни.

Ми працювали як єдине ціле(!), здавалось, що окремо жоден з нас не існує!

В цей час ми переглянулися, усміхнулися та по очах побачили згоду на те, що думки наші йдуть у правильному напрямку.

- Все, годі, - засміялася бабуся. - Здаюся, адже протистояти одразу обом старенька не має сил. Але такі ваші дії вкотре підтверджують, що ви чудова пара й попереду у вас ВЕЛИКЕ МАЙБУТНЄ!

Потім мене з Антоніною чекали приємні думки, які ми висловлювали одне одному й погоджувались з тим, що квапитись не треба. Ми вже не боялися висловлювати те, про що думаємо(!), але тему минулого жоден не мав намірів зачепати!

Ми стали ЄДИНИМ ЦІЛИМ!!!

Ми доповнювали одне одного, до цього не мали змоги повноцінно жити, адже мали тільки половинки душі!

Певне це і є любов(!), але якщо нам так добре разом не маючи штампа в паспорті, то він нічого не змінить, тільки зміняться статуси.

- Ти дійсно прагнеш вдягнути весільну сукню? - спитав Антоніну. - Як то стверджувала бабуся?

- Я над цим ніколи не замислювалась.

- Можливо, тобі не сподобається моя відповідь, але я не збираюся одружуватись!

- Я це зрозуміла, а якщо… - вона затамувала подих.

- Що? Кажи як є, ми ж нічого не приховаємо один від одного!

- Якщо я завагітнію?

При цих словах я розсміявся так, що розболілися вилиці:

- Ти не завагітнієш!

В цей момент я згадав її таємницю.

«Невже їй, коли вона ще була чоловічої статті, не повідомили про неможливість мати потім дітей!» - думки не давали спокою стосовно правди про яку я дізнався, але їй нічого не міг розповісти та запитати.

- Ти вже котрий місяць не користуєшся засобами захисту…

- І що з цього?! – перебив її, адже вважав нашу розмову безглуздою.

- А ти хіба не знаєш які можуть бути наслідки?!!

- В нашому випадку все буде добре?

- Тобто ти проти дітей?!! - незрозумілий смуток на її обличчі.

- З тобою в мене їх не буде й мене це влаштовує! - можливо я відповів різко, але зізнатися в тому, що мені відома її історія також не міг!

Антоніна затихла й відвернулася на інший бік.

- Ти образилась?

- Хочу спати.

«Нічого, їй необхідно змиритися з таким розвитком подій й прийняти свій неповноцінний комплекс!» - заспокоїв себе подумки й також ліг спати.

Після цієї розмови вона постійно про щось думала й була стурбованою.

Я продовжував приховувати свою обізнаність та дав їй змогу все обдумати.

- Щось ти бліда? Погано почуваєшся? – підійшов я до Антоніни коли та довгий час, після пробудження, залишалась в ліжку.