Глава 12 "Є контакт!"

Зранку обоє відчували напруження, ніхто з нас не знав як далі поводитись.

Я не міг просто так піти, а вона не могла наполягати на тому, щоб я залишився.

- Каву чи чай будеш? - запропонувала Антоніна. - В мене є смачна випічка.

- Якщо зваблюєш випічкою, то не відмовлюсь від кави, - вирішив погодитися я.

«Зрештою контакт необхідно налагоджувати, ми все ж таки сусіди!»

Жінка зраділа моїй згоді, адже в неї була причина встати з ліжка.

Я скористався її відсутністю та пішов в душ. Необхідно було змити залишки солодкої ночі, бо я щось послабив свою міць.

- Все готово, - повідомила вона з кухні.

- А в ліжко? - пошуткував я.

- Нехай тобі хтось інший носить! - насупилась сусідка. - Я такими справами не займаюсь.

- Що, нікому не приносила в ліжко сніданок? - присів я за стіл.

- Не траплялося!

- Дивно, зазвичай жінки люблять такі пусі-мусі.

- Я не схожа на інших жінок!

- Це я вже помітив. І зізнаюсь чесно, що якби ти від них так кардинально не відрізнялась я б не дозволив тобі тут залишитись!

- Дякую за вашу щедрість, - натягнуто посміхнулась жінка.

- Не забувай про це й не показуй мені свої слабкі сторони, - порекомендував я їй.

Ми допили каву й розійшлися, точніше, я пішов до себе.

Весь день я провів на фермі. Сьогодні мав такий розслаблений стан, що тільки спостерігав за роботою будівельників.

- Нарешті ти поводишся як господар, - посміхнулася бабуся. - Поважний, серйозний.

- До речі, треба найняти робітницю, яка б доглядала за вівцями. У вас не має такої на прикметі?

- Треба спитати. Тебе не влаштовує моя праця?

- Не треба все направляти в свій бік, - заспокоїв Джоану. - Зрештою кількість худоби збільшилась і вам важче за ними доглядати. Я поки пропоную найняти одну особу, щоб допомагала вам, а коли кількість ще збільшиться наймемо ще п’ятьох.

- Добре, не сперечатимусь.

- Ще треба вирішити питання з технікою, ви складете мені список яка буде більш необхідна в нашому господарстві?!

- Звісно, тільки вона не копійки коштує, - трішки засмутилась вона.

- Не переймайтесь через гроші!

Сьогодні я поїхав раніше, мав плани зателефонувати мамі. Я ж дав обіцянку частіше з нею спілкуватися.

Я також натрапив на мамину подругу тітку Олю, яка була в гостях. Поспілкувався з нею, ледь відбився від її допитів та порад.

Потім пішов на своє улюблене місце, на скалу.

Поспостерігав за місяцем, точніше за Антониною, яку побачив в океані. Вона дуже вправно плавала, її рухи були точними, натренованими і в них відчувалась впевненість. Впевненість в своїх силах, в тому, що вона робить.

Я захопився її технікою плавання. Навіть я не міг з нею рівнятися(!), надто вже досконало вона це робила.

- Ось і ще одна відомість про тебе, - посміхнувся сам до себе. - Я тільки можу здогадуватись, але чомусь впевнений, що вона займалась плаванням.

Потім жінка пішла в бік будинку, але ж МОГО!!!

- Що їй треба? – здивувався я.

Почекавши деякий час після її уходу я повернувся додому.

Вирішив повечеряти. Приготував яєчню з беконом.

Стукіт в двері відволік мене.

- Що треба? - побачив на порозі сусідку.

- Мені необхідно підключити світло…

- Ти пропонуєш мені це зробити? - не дослухав її.

- Сумніваюсь в твоїх можливостях.

- А даремно, - обперся я о дверний косяк.

- Мені потрібен один будівельник з твоєї ферми. В місті сказали, що ти всіх задіяв на своєму будівництві.

- Не можна, - вирішив трішки позлити її. – В мене тоді зупиниться будівництво.

- Це на годину і лишень одна людина.

- Навіть через одного я втрачу час, - посміхнувся я.

Жінка не зрозуміла моїх натяків, тож розвернулася щоб піти геть.

«Характерна!» - розсміявся у думках.

- Дам я тобі одного хлопця, - зупинив жінку.

- Добре, о дев’ятій під’їду заберу.

- І назад привезеш!

- Ні! - скосила кумедну гримасу у відповідь. - Собі залишу!

Я провів її поглядом та пішов вечеряти.

Яєчня встигла охолонути, тож я поковтав шматки майже не розжовуючи.

Майже задоволений ліг спати.

На фермі робота кипіла. Кожен займався своєю справою. Та коли Антоніна під’їхала всі кинули зацікавлений погляд в її бік.

- Треба дати дівчині електрика, - звернувся я до виконроба.

- Даніель, ходи но допоможи молодій особі, - зорієнтувався чоловік та покликав молодого хлопця.

Він відрізнявся від усіх присутніх своїм зростом, напевно більше двох метрів(!).

- Зможеш під’єднати до генератора будинок? - спитав я у хлопця.

- Пів годинки і все зроблю.

- Тож їдь з тією дамою й не затримуйся, - кивнув у бік Антоніни, котра вже встигла почати розмову з бабусею.

Я не став підходити. Дочекався доки вони поїдуть й пішов до Джоани.

Попив соку, сів відпочити, хоча мав намір дізнатися у бабусі про що вони розмовляли.

 - Гарна дівчина, - не змусила мене чекати бабця, вона прекрасно розуміла мету мого приходу. – Я запросила її на вечерю.

- Що? – здивувався я.

- Кажу, можливо Тонья прийде повечеряти.

- Навіщо? - ставив я безглузді питання.

- Бо мені так захотілось! – нервово відповіла вона.

- А вона? Погодилась?

- Вперта, як і ти, - посміхнулася бабуся. – Але я гадаю, що вона не відмовить.

- Не можу знати.

- Ви, доречи, гарна пара!

- Яка пара! - подавився я слиною. - Ми зовсім не пара!

- А я то подумала…

- Не треба! – випередив її слова. – Ми випадково стали сусідами й більше нічого!

- Добре, не нервуй.

- А по вигляду і не скажеш, - прошепотіла вона.

Я вдав, що не почув її останніх слів пішов далі працювати. Знову відчув прилив незрозумілих емоцій. Мене дратували безпідставні здогадки Джоани!