Глава 11 "Знову не витримав!"

Джоана намагалася вмовити мене залишитись на вечерю, але так як я на сьогодні закінчив свою роботу, то більше не мав потреби тут знаходитись.

- Завтра ти приїдеш?

- Звісно.

- А ти переїдеш жити сюди, як настане час? - раптом спитала вона.

- Навряд. Мені подобається жити біля океану! А ви проти?

- Навпаки, я б хотіла, щоб наш з Фернандо будинок наповнився веселим сміхом дітей.

- Дітей?!! - розсміявся я. - В мене не має їх і не буде?!

- В тебе проблеми зі здоров’ям? - вона зробила здивований вигляд, але я бачив насміх з її боку.

- Зі здоров’ям, - погодився я. – Але не чоловічим!

- Тоді не виникне проблем!

- Добре.

- Хлопче, не треба настроювати себе проти щасливого кінця! - продовжувала вона всміхатися. - Самітником довго не протягнеш!

- Так, так, я зрозумів. До побачення, - обірвав я розмову та не дочекавшись відповіді сів в авто.

Все як зазвичай: дорога, дерева, будинок темними вікнами зустрічав мене, океан.

Наче б то кожен раз однакове, але таке миле заспокоєння для моєї душі.

Було спекотно, тож я одразу пірнув у воду. Поплавав повністю віддавши своє тіло хвилям, отримав незбагнене задоволення.

Потім я лежав на піску, відчував як хвилі ледь торкаються мого тіла й спостерігав за заходом сонця. Воно ховалося за горизонтом залишаючи по собі багряний слід на синяві небес.

Здавалось ніщо не порушить мій спокій.

Але ж ні(!) я забув про сусідку!

Я вловив на собі ледь помітний погляд жінки. Вона стояла вся така гарна, тендітна, волосся розліталося в різні боки, її стрункі ноги здавалися ще довшими, а руки… так і хотілося, щоб вони торкнулися мого тіла.

Здавалося, що вона вабить мене, що кличе наблизитися.

Моє тіло теж відчувало її позив, воно напружилось.

Ноги не слухались, йшли в її бік.

Антоніна також зробила крок на зустріч.

Не знаю, що в цей час було в наших головах, але наші тіла перестали слухатись та продовжували йти на зустріч забороненим відчуттям! Між нами, немов, з’явилась мотузка, яка зменшувалась, тим самим утворюючи все менший простір між нами.

І коли між нами майже не залишилось відстані, ми заклякли. Жоден з нас не промовив ані слова, а лише божевільний подих виказував наші потаємні бажання.

Я вдихав аромат її волосся, відчував її парфуми й не міг ворухнутися, я немов зачарований спостерігав за нею. Жінка протягла свої руки в мій бік, кінчиками пальців доторкнулася моїх ран, під час таких дій здавалося, що вона намагається залікувати їх. Її рухи були ніжними, обводили кожну лінію моїх рук, потім вона поцілувала мої долоні(!) – я затремтів!

Пальці перейшли в дію та піднялися вище, до плечей, обвили шию й вона потягнулася на зустріч поцілунку.

Я не відмовився від її позову, тож дозволив почуттям заполонити себе!

Сьогодні ми не поспішали, наші рухи були повільними, ніжними, ледь відчутними.

Здавалось, від таких дій поморочилось в голові, серце не мало спокою, подих уповільнювався і весь світ завмер поряд з нами.

Час зупинився даючи змогу насолодитися такими дивними рухами. Ми потрапили в часову петлю, котра не давала пришвидшити наші дії(!) навіть якби ми захотіли щось змінити, то у нас би не вдалося йти проти часу!

Ми не поспішали перейти до рішучих дій. Ми торкалися одне одного намагаючись подарувати усю ніжність яка колись жила в нас.

Здається такі дії подобались нам обом і ніхто не хотів зупинятися.

- Ніч погано на мене впливає! - раптово промовила жінка.

- Вона робить нас сильнішими! - поцілував її волосся.

- Я не хочу, щоб сходило сонце! - здивувала її щирість.

- Розумію тебе, я досі полюбляю ніч! Інколи навіть не хочеться виходити на сонце, - зараз я відчував її печаль, моя підтримка була потрібна їй.

Ми пішли в бік її будинка. Я бачив, що сьогодні Антоніна прагне іншого, тож не став примушувати її.

Я покірно дозволив жінці скористатися моїм тілом для обіймів.

В цей момент думки благали мене зупинитися, піти, не дозволити серцю володіти тілом, не дозволити почуттям пробігти імпульсом по клітинам!

Я розслабився, забув про все й просто пожалів цю жінку. Вона стала спорідненою моєю душею. Я відчував її страждання(!) і вони так були схожі на мої.

Вона лежала на моєму плечу, я відчував її подих і ніжні пальці.

- Ти ж розумієш, що між нами нічого не може бути, - зіпсував я приємну атмосферу своїм грубим голосом. - Ти, жінка!

- А якби я була чоловіком, щось змінилося б? – засміялася вона.

- Я не довіряю жінкам, але й орієнтацію змінювати не збираюсь!

- Що тобі зробила слабка стать?

- Надто багато чого відбулося, щоб розповідати, - видихнув я. – А тобі чоловік причинив біль?

- В мене інша історія, яка не стосується амурних справ.

«Отже, дівчинко, не кохання тебе зіпсувало! – подумки, задоволено потер я руки, дізнавшись хоч якусь інформацію. – Нічого, ще трішки часу і я про все буду знати!»

- Що б в нас не трапилось це не завадить нам спілкуватися. - запропонувала вона.

- Ми наче б то спілкуємося.

- Я не лише секс маю на увазі.

- Час покаже, - я сам не міг дати точну відповідь, ця жінка й так перетнула межу мого спілкування зі слабкою статтю.

Наші ледь відчутні рухи зробили свою справу й розпалили бажання отримати більше, ніж просто ласки.

Ми з’єдналися в єдине, божевільно хапаючи повітря та вивільняючи нестримний крик з грудей.

Цей раз не був жорстоким, всі наші рухи були гуманними. Наші тіла тремтіли від отриманих поцілунків та ласкавих дотиків.

Ми випробовували свої тіла перевіряючи їх на вподобання стосовно такого різновиду інтимних почуттів.

Знесилені впали на ліжко й відчули як сон оволодіває нашими тілами.

Я вже нікуди не хотів уходити, мені комфортно було в її постілі, в її обіймах.