Глава 10 "В пошуках правди"

Прокинувся близько другої години дня, голова боліла, очі пекли.

- Сьогодні я не куди не йду! - ледь зміг вимовити ці слова.

Кожен крок давався з великим трудом, безсонна ніч, випитий алкоголь все це зробило свій нищівний вклад в мій сьогоднішній стан.

Я почав пригадувати події ночі.

- Я образив її! - різко підвівся я коли пригадав останні наші слова. - Хоча, чого я переймаюся! Так набагато краще, всі ці розмови тільки напружували.

В цей момент я не хотів думати ні про що інше, мені необхідно було налаштувати себе на такий настрій, щоб навіть «СХОЖОЇ» жінки не було поряд.

Чим вона краща за інших? Ну і що, що в неї сильний характер(!) – це нічого не змінює! Жінка залишається жінкою.

А необхідну інформацію я зрештою дізнаюся!

Все ж таки вона мене зацікавила й мені просто необхідно це знати! Я повинен себе в будь-якому разі переконати, що вона така ж сама як усі інші! Ну не міг я погодитися з її сильною стороною! Це тимчасово, зрештою вона заспокоється й поверне собі свою жіночність!

Стало краще тільки тоді, коли сонце сховалося за горизонт. Я відчув в собі неймовірну силу, яка все більше та більше повертала мене до життя.

- Все ж таки я нічна істота! - посміхнувся до себе й вийшов на подвір’я.

Чарівний місяць вкотре манив міг погляд, я немов вовк був в його полоні, напевно, якби міг, почав би вити.

Я реінкарнований вовк, перевертень у людській подобі, який не має змоги стати твариною!

Яка б неймовірна краса не була цього вечора мені довелося покинути свою справу стосовно спостерігання за місячним сяйвом і повернутися до будинку.

Мені необхідно було зрештою закрити питання стосовно Антоніни та забути про її вплив на мій стан, заспокоїти свою цікавість до її «чоловічого» характеру.

Взявши ноутбук до рук я відкрив листування з Денисом.

Це єдиний чоловік який мене не турбував весь цей час, який розумів мій стан. Від нього висіло лише одне повідомлення:

- Як заспокоєшся, виходь на зв’язок. Поки не турбуватиму тебе, не шукатиму(!), адже ти знаєш що я можу дістати тебе в будь-якому боці всесвіту! – це не даремні погрози.

Так, дійсно, це такий пронира, що зможе знайти навіть голку в сіні(!). Він був військовим в Афганістані, казав воював, але те чим він займається зараз казало про те, що цей чоловік був у розвідці, можливо підісланим козаком з нашого боку. Він був детективом, не офіційно, але міг здобути будь-яку інформацію й про будь-кого.

Я познайомився з ним під час бійки в нічному клубі років 10 тому. Ми не були нерозлучними товаришами, але інколи вели переписку, адже часу на зустрічі не мали.

Зараз він був в мережі, тож миттю ввімкнув відео зв’язок після отриманого від мене листа.

- Ну ти хлопче молоток! - сміявся він. – Поставив все місто з ніг на голову!

- Де наша тільки не бувала, - багатообіцяюче промовив я.

- Добре, перейдемо до справи про яку ти писав. Що тобі потрібно дізнатися?

- Мене цікавить інформація стосовно однієї жінки, Бондар Антоніни Григорівни, вона росіянка.

Денисов чекав подальшої розповіді від мене та коли не отримав більшої інформації, спитав:

- Це все?

- Так.

- Не багато…- присвиснув він.

- Для тебе ж наче немає неможливого! - тис на його слабкість: сумнів, щодо його професійності.

- Ображаєш!.. - протягнув той у відповідь. – Дізнаюсь будь що(!), але не маючи ніякого ґрунту затримаю на декілька днів своє розслідування.

- За тиждень впораєшся?

- Гадаю, що так! - почесав він потилицю. - Не зайвим було б її фото та місце прописки.

- Щось намагатимусь дістати, - запевнив Дениса.

- Добре, тож я поки намагатимусь в загальних рисах дізнатися щось стосовно цієї жінки, а коли ти скинеш хоча б фото, розширю глобальний пошук.

- Добре, завтра будуть фото.

Я пообіцяв, але сам не був впевненим у своїх словах.

Ця жінка доставляє мені багато клопотів: мало того, що її поведінка не дає спокою, а тепер мені ще треба якось дістати її фото, не кажучи вже про прописку!

Поспілкувався з мамою, ліг спати.

Завтра на мене очікував важкий день!

«Зате сумувати ніколи!» - подумки заспокоїв себе.

День дійсно видався важким! Точніше не весь, а його початок(!)

Я прокинувся майже о 6 годині, так як не знав коли дівчина прокинеться і чи залишиться вдома.

Підійшов до її будинку, машина на місті. Я позаглядав у вікна, але нічого не побачив через фіранки.

І ось я, неначе бовдур, сиджу неподалік від її будинку й спостерігаю коли вона зрештою вийде(!), сиджу в хащах!

«Залишилось одягти камуфляж й зробити бойову розмальовку на обличчі!» - подумки насміхаюсь над своїми діями.

Яким би безглуздим мені не здавався мій задум, зрештою, мої наміри, дізнатися про цю жінку детальну інформацію, були набагато сильнішими! Тож я ладен був сидіти в засідці цілий день, щоб зрештою зробити вдале фото!

Зрадів як побачив її.

Як би вона була соньком мене б з’їли комашки, які спокійно відпочивали в затінку, сховавшись від сонця(!), а тут на тобі!.. Незрозумілий об’єкт прийшов на їх територію!

Я звернув увагу на її красиве шовковисте волосся, на її тендітні руки, які тримали великий, як для дівочої тендітності, пакет.

«Нащо її такий вантаж? Куди це вона зібралась?» - я ледь не забув для чого тут сиджу.

Схопив камеру, почав робити підряд фото за фото. Здається, за секунду я зробив десятки знімків…

Такі дії змусили відчути збудження(!), адже я не тільки робив фото, а й спостерігав за вигином її тендітної талії, за ідеальною лінією шиї, за ямочками на вилицях. Але(!) Як тільки моєму погляду відкривались її очі -одразу всі бажання зникали! Вона немов бачила мене й спалювала нищівним поглядом!

«Навіть на самоті вона не здається! - розізлився на Антоніну в думках. - Залишається такою ж черствою та безсердечною! Дівчинко, тобі треба було народитися чоловіком!»