Глава 8 "Спільна поїздка"

Я залишився без колес, тож довелося йти до сусідки. Я не мав бажання, але необхідно було забрати моє авто, тож обираючи між сусідкою та ходьбою пішки, я обрав перший варіант.

- Щось дуже часто ми бачимося? - замість привітання сказала Антоніна.

- Така доля сусідів!

- Ага. Що хочеш?

- Здогадайся! - я зробив крок вперед й притиск жінку до стіни будинку.

- Бовдур! - відсторонилася від мене вислизнувши в бік під моєю рукою.

 - А що поганого коли між виникає сексуальний потяг?

- То було випадково, - розчервонілася вона.

- Але не одноразово!

- Більше цього не повториться!

- Побачимо.

- Якщо це все, що тебе турбує, то провалюй звідси.

Хоча в її очах горів вогонь злості, але погляд був притяжним та приємним. Якщо відкинути нотки люті, то вона б було приємною жінкою, котра ладна розпалити вогонь будь-якого чоловіка.

Звісно мені не потрібні її ласкаві погляди, але ця загадка не давала спокою.  Що ж такого могло трапитись, щоб тендітне створіння перетворилось на бездушну особо, яка те й робила, що приховувала справжні почуття за скляним поглядом.

«Нічого, я дізнаюся твою таємницю! - пообіцяв собі подумки. - Я буду не я, якщо не виведу тебе на чисту воду!»

- Почекай, злючко, - затримав її за руку. - Якщо вже моя машина зіпсувалася через твій паркан, то тобі необхідно довести почате до кінця.

Питання в її очах.

- Ти ж відправила її на ремонт, а як же я її тепер заберу?! - продовжив я.

- Пішов та забрав, в чому річ?

- Ключове слово «пішов»!

- То що тебе віднести?!

- Якщо маєш стільки сили, то я не проти, - розсмішили її слова. - Але достатньо того, що ти підвезеш мене до авто майстерні.

- Мені ніколи.

- Тоді дай ключи і я з’їжджу сам.

- А більше тобі нічого не дати?!

- Могла би, - задумливо відповів я. – Але ж ти сказала, що більше подібного між нами не повториться!

- Бовдур!

- Дякую, а я вже сумнівався, що ти зможеш побачити мою істину.

Вся наша розмова складалася з невдоволення, претензій, негативного відчуття одне до одного.

Мені це подобалося, я зміг розмовляти з жінкою не приховуючи своєї наглої поведінки, мені не треба було вдавати з себе «янгола».

- Якщо я тебе підвезу ти залишиш мене в спокої!? - несподівано погодилась вона.

- Слово честі, - зробив хрест в області серця.

Вона мовчки зачинила двері й пішла в бік авто.

Я задивився на її дівочий стан, на те, як плавно жінка хитала своїми стегнами, як її волосся розліталося в різні боки утворюючи чорну штору. Все ж таки її волосся було чорного кольору та блищало на сонці осліплюючи мене.

- Тобі особливе запрошення необхідно? – крикнула вона мені побачивши мій ступор.

Ми сіли в авто й поїхали в бік міста. Я нарешті міг вивчити дорогу яка вела від її будинка.

- Ти гарна, але така зла! – несподівано для нас обох сказав я.

- Ні на що не сподівайся!

- А я й не хочу нічого від тебе! - зізнався я. - Але дійсно не розумію чому жінка поводить себе відсторонено.

- А що я повинна робити? Вішатися тобі на шию й молити, щоб ти подарував свою любов! - засміялася вона.

Я звернув увагу, що в неї дуже приємна усмішка і нехай в очах не було радісних вогників, але щось приваблювало в ній.

- Не переймайся, я не бажаю нічого подібного. Мені відносини не потрібні!

- Взаємно.

- Тож мир? - протягнув до неї свою долоню.

Не розумію нащо пропонував подібне, але це все виходило підсвідомо, мій язик діяв наперекір моєму мозку.

Я продовжував відчувати в ній спільну душу. Я бачив, що вона не від гарного життя перетворилась в «гарпію». Можливо її теж образив хлопець. Вкотре я помітив нашу схожість.

А отже, якщо вона не підпускає до себе чоловіків, - для мене це не поганий варіант отримання бажаної насолоди без обов’язків.

Вона ТАКА ЯК Я!

- Мир, - погодилась вона, але не дала свою долоню у відповідь.

- Якщо вже ми стали сусідами по не волі, тож не бачу сенсу нам псувати життя одне одному.

- Нарешті твій мозок почав працювати! – фиркнула Антоніна.

- Віктор, - зрештою необхідно було повідомити їй своє ім’я.

- Росіянин? - спитала вона перейшовши на російську мову.

- З України, - дав відповідь на рідній мові.

- Цікава вимова, - скороминуща щирість з’явилася на лиці.

- А ти, я так зрозумів, росіянка?

- Розумний хлопчик! – з іронією промовила жінка.

- Може досить цих твоїх кілких фразочок! Я намагаюся нормально з тобою спілкуватися…

- А воно необхідно? Це спілкування! - перебила мене.

- Чому б і ні! Не бачу в цьому нічого поганого.

- А я бачу!

Антоніна вкотре намагалася відсторонитися від мене, побудувати між нами стіну. Але чим більше вона це робила, тим сильніше в мене виникало бажання вивести її на щось більше, ніж злість!

Авто Майстерня зустріла нас зачиненими дверима та надписом «Від’їхав у справах, о 16 годині відчинимося».

- Тобі залишилось почекати декілька годин, а я поїхала, - повідомила дівчина мені.

- Е ні! - незадоволено сказав я . - Чекатимеш зі мною.

- Тобі так не терпиться «налагодити» зі мною стосунки, - блиснула карими очима.

- На той випадок, якщо він не явиться! Пішки не звик ходити, - я забрав ключи.

- Ти що робиш?! Взагалі дах знесло? – закричала вона намагаючись забрати в мене ключи.

Я миттю вийшов з машини та продзвенів зв’язкою ключів:

- Якщо хочеш, то чекай тут. А я піду посиджу в кав’ярні.

На підтвердження своїх слів я пішов в бік невеличкого кафе.

Дівчина зробила очікуване й наздогнавши мене крізь зуби промовила:

- Ти завжди так поводишся?

- Як? – зробив я здивований вираз.

-  Щоб всі навколо танцювали під твою сопілку?!

- Я нічого не вимагаю, люди самі роблять те, що я хочу!