Глава 7 "Віднайти істину"

Суботній ранок розбудив мене незрозумілим гуркотом під вікнами.

Я вискочив в самих трусах й побачив, як паркан прибирають декілька чоловіків. Антоніна стояла й щось пояснювала.

- Ти знову вирішила мене ослухатися? - зло крикнув я не дійшовши до жінки.

Вона порівнялась зі мною, сказавши:

-  Що ти маєш на увазі?

- Ти вирішила відновити цей клятий паркан?

- Перш ніж горлати на всю околиці спитати не пробував?!

- Я й питаю!

- Спочатку вискочив розлючений, а тепер питаєш!? - здалося в її очах промайнули нотки ображення, але різко вони змінилися злістю.

- Відповідай! Що ти робиш з парканом!?

- Прибираю, не буде ж він тут валятися.

- Прибираєш? - не маючи ніякої довіри до цієї персони спитав я.

- Саме так! - з викликом відповіла вона. - Вчора я зрозуміла, що паркан не потрібен.

«Коли цікаво? - подумки спитав я. - Сподіваюсь, що не секс між нами вплинув на наше рішення!»

Вона немов почула мої думки, додавши:

- Ти дав мені зрозуміти, що не потурбуєш мене, тож я виконаю твоє прохання і паркану тут не буде.

- Це не прохання, а факт! Моя територія не має бути зіпсована незрозумілими парканами.

- Авжеж, - кивнула вона хитро посміхаючись.

Я вдав, що не побачив її злорадство, тож перевів тему:

- Де моє авто? – я побачив, що на території його не має.

- В авто майстерні.

«Почала турбуватися?» - не відпускали думки, що секс змінив її ставлення до мене.

- Я маю совість, адже через мій паркан ти ушкодив машину! - її слова випереджали мої питання та водночас давали відповіді моїм думкам. – Платити будеш сам, адже в тому є і твоя провина.

Вона розвернулась та пішла до робітників.

- Гурія! - усмішка з’явилася на моєму обличчі.

Я повторив її дії та пішов робити собі каву.

Голова розколювалась, я майже місяць не пив в такій кількості. Міг собі дозволити хильнути келих, але ж не цілу пляшку!

Тож довелося збирати себе до купи до обіду.

- Сильна дівчинка! - казав я своєму відображенню роздивляючись сліди від її нігтів.

Кров’яні сліди непереривчастою полосою тяглися від шиї й до ребер, з однаковою глибиною та шириною. Також такі сліди були навколо передпліччя, рук та на животі. Мій тулуб був весь пописаний немов лезом, в деяких місцях залишаться шрами.

Вона немов дика кішка накинулася на мене й якби її воля видирала з мене шматки м’яса.

Я не був мазохістом, але нові враження залишали по собі неймовірне тепло, тіло одразу ж реагувало, кликало отримати новий заряд енергії від таких скажених обіймів.

Дівчинка вразила мене, змусила жадати її «звірячого» поклику.

- Що ж це коється!? - вилаявся я. - Знову вона повторює мої дії, точніше в ній є такий самий шалений поклик, як і в мене. Чому ми так схожі?

Тепер це стало моїм основним питанням стосовно цієї жінки. Знаючи свій характер я не зупинюсь поки не дійду істини!

Я не вірив, що жінка може бути такою! А якщо може, то чому? Як тендітному створінню підвладні суто чоловічі манери поведінки!?

Жінка з чоловічим характером! Невже таке можливо!?

На вулицю я вийшов ближче до вечора, сонячне світло болісно різало очі, тож раніше не мав бажання робити крок на подвір’я.

Ризикнути пірнути у воду не мав намірів, тож пішов гуляти вздовж берега. Вітер приємно грав моїм волоссям, вода торкалася ніг немов кликала зайти глибше у воду.

Я зупинився на середині наших частин, саме там де був паркан. Не звик собі відмовляти, тож пішов далі. Я прогулювався пляжем поки не побачив недалеко від себе її фігуру.

- Ти ж казав, що кожен на своїй території! - розсердилася вона.

- А я на своїй!

- Ти знущаєшся?! - червоніла вона. - Ми наче вирішили, що ти не ходиш на мою сторону, а я на твою. Що тобі заважає виконати обіцянку?

- Ти сама сказала «вирішили»(!), ні про які обіцянки мови не йшло! – злорадствував я.

- Отже, ти не залишиш мене в спокої?

- Якщо я так тобі заважаю, тоді знайди собі інше місце!

- Не дочекаєшся! - заричала вона. - Мені ніщо не заважає!

На підтвердження своїх слів вона скинула з себе халат, оголивши свої принади та сховалася в глибині океану.

- Пограємо люба?! - посміхнувся її діям. 

Вона показувала свою безтурботність, але я був впевнений, що не така вона вже й сильна, як здавалося на перший погляд.

Я мав намір вивести її на чисту воду. Я хотів довести, що не має сильних жінок! Всі вони слабкі та вразливі.

Тепер Антоніна стала моїм експериментальним проектом, над яким я тимчасово попрацюю. Заодно трішки розважусь!

Мій «звір» змусить її відмовитись від своєї задумки бути сильною.

Нате вона й жінка, щоб дарувати тепло й ласку, бути турботливою та сором’язливою.

Я підготую її для майбутнього чоловіка!

Не хочу, щоб ще якийсь чоловік постраждав від дій цих підступних «восьмих чудес світу».

- Не провокуй мене! – стис її в своїх обіймах щойно вона вийшла з води.

- Чим же!? - знову нищівний погляд в очі.

- Я тобі зараз покажу! - я міцно схопив її за сідниці.

- Окрім сили більше ні на що не спроможний? – з викликом в очах запитала вона намагаючись вивільнитись.

- Вчора ти була в захваті!

- Тобі здалося.

- Отже так!? - примружився я.

- Саме так!

 Я вмити опустив її на пісок та опинився зверху. Зараз хотів показати їй справжню насолоду від моїх поцілунків.

Я був не таким грубим, але й наполегливим, мої рухи впевнено рухались по кожному вигину тіла інколи міцно стискаючи її виступи.

Сьогодні я зміг роздивитися її тіло: тонкі зап’ястки, пружні груди, ледь помітний животик, тонка талія, довгі ноги та соковиті стегна. Її тіло було досконалим, приємним на дотик.

Я відволікався на жіноче обличчя й помічав задоволення.

Вона збуджено вигинала тіло на зустріч моїм поцілункам, але стримувала свій задоволений крик прикушуючи нижню губу, інколи в грудях я чув її стогін.