Глава 6 "Вибухова суміш"

Три дні я був надто заклопотаний, щоб мати змогу насолодитися своїм Раєм. Я уїжджав одразу як прокидався, годині о сьомій, а приїздив пізно ввечері, повністю безсилий, ледь мав змогу дістатися ліжка.

Але моя робота була не марною, за ці дні я ухвалив проект будівництва, почав будувати необхідні приміщення для скотини, вийшов на постачальників та домовився про ціну, а бабуся зв’язала з покупцями та повідомила їм, що скоро ферма почне свою роботу з новою силою.

- Завтра вихідний, - здалося, що Джоана не надто раділа цьому.

- Мені здалося чи ви не раді.

- Віктор, - знову її манера вимову мого ім’я, яка так подобалася. – Я за ці дні так звикла, що ти поряд, що тепер мені буде ніяково самій.

- Я не буду обіцяти, але можливо приїду до вас на вечерю, - обійняв бабусю, вона також прикипіла мені. - Я планував вихідні повністю віддатися природі, як це робив раніше.

- Я зрозуміла, але знай, що я буду рада твоїй компанії.

- Так, годі сумувати! - скомандував я. – Ви немов мене на місяць проводжаєте.

- Ти не розумієш, що таке самотня старість.

Після її слів я згадав маму. В неї є син, але вона зараз самотня не менше Джоани. Мені стало боляче, що я причиняв біль рідній людині, що не розумів як вона почувається. Тож вирішив частіше їй телефонувати й коли остаточно освоюсь в цій місцевості заберу її сюди.

Попрощався з бабусею, сів в своє авто та поїхав до будинку.

Взяв склянку бренді й набрав найріднішу.

- Синочку, любий, дякую що так швидко зателефонував мені! – схлипувала мама.

- Люба моя я тепер буду частіше телефонувати, тільки не плач.

- Дякую тобі, я чекатиму кожен день.

- Мамо, домовимся, що будемо зв’язуватися на вихідних.

- Добре, рідний мій.

- Розкажи як ти, як тітка Оля? - хотів відволіктись від сумних думок.

- Сину, в мене все добре. Батько їздить туди сюди, ми тепер стали частіше бачитись. Він вже трохи охолонув, можливо ти знайдеш час подзвонити йому.

- Я подумаю, не хочу вислуховувати його моралей.

- Я тебе не змушую. Як тільки вважатимеш за потрібне, то набери його, будь ласка. Він також хвилюється.

- Добре, - коротко відповів їй.

- Тітка Оля хвилювалася не менше за мене, коли ти зник, але вже заспокоїлась.

- Дякую за турботу усім вам! Зараз в мене все добре, сподіваюсь незабаром зможу все тобі розповісти.

- Я не квапитиму тебе, тепер я спокійна, що ти живий та здоровий.

- Добре, люба моя, прощатимуся з тобою, - усміхнувся я.

- Тобі більше нічого не цікаво дізнатися? - обережно спитала вона.

- Я дізнався все необхідне, що мене турбувало. Бувай, - я відбив дзвінок і відкинувся у крісло з відчуттям спокою.

Україна

Валентина Михайлівна сиділа навпроти комп’ютера та дивилася на фото сина, після розмови з ним.

Їх розмова була короткою, без подробиць. Віктор не бажав щось дізнатися, а вона мовчала.

Хоч за його відсутності сталося багато цікавих подій, але сину було байдуже. Достатньо того, що вона знала, що її син здоровий.

Вона бачила, що він змінився, став нервовим та злим, але друга їхня розмова її втішила(!), адже цього разу вона побачила зміни, він був щасливий!

Нехай минуле не дає йому спокою та вплинуло на його стан, але вона щиро вірила, що те місце, де він зараз, заспокоює його і стан сина налагодиться.

В Україні на сина чекали недобрі новини, але жінка знала, що вони не варті його уваги.

Христина (Крісті) подала на нього позов, через те, що він побив її, хоча тілесних ушкоджень майже не було: розбита губа та декілька синців. Вона отримала за це хорошу грошову компенсацію, але на синові залишилась справа, щодо нанесення легких тілесних ушкоджень. Якби Віктор був на місті, то скоріш за все, події повернулися в інший бік. Вже нічого не вдіяти - що є то є, нічого вже не вдіяти.

Розлучення оформили швидко. Міла, тепер вже колишня дружина сина, дуже засмутилася, в неї стався нервовий зрив. Її батьки приходили до Валентини Михайлівни сваритися, але їй байдуже. Тепер вона знає істину причину таких подій і розуміє вчинок  сина.

Але «родичі» швидко заспокоїлись, коли дізналися про те, що син віддав своїй дружині: загородний будинок, дві машини, а також не малу суму грошей.

Хоча, Валентина Михайлівна вважала, що ця жінка не варта й нігтя її сина, але й не мала намірів сперечатися з ним стосовно цього приводу. Міла причинила багато болю йому й треба було залишити її з тим, з чим вона прийшла в його дім.

Міла часто приходила до своєї свекрухи, але коли остання дізналася про події між сином та невісткою, то попросила ту не з’являтися в її квартирі. Вона не була зла на невістку, розуміла, що в сварці винні завжди двоє, але син був би не радий їх спілкуванню!

Батько розлютився на сина, хотів лишити його спадку, але потім заспокоївся та полишив свої наміри. Справи на фірмі йшли в гору й приносили непогані прибутки.

Матуся сподівалась, що Віктор скоро повернеться в їх сім’ю та настане омріяний спокій.

Вона сподівалась, що син зустріне, зрештою, гідну жінку, яка стане його дружиною та в їх домі лунатимуть дитячі голоси.

Взагалі-то це не головне. Важливо, щоб її синочок отримав омріяний спокій та насолоду від життя.

 Австралія

Хильнувши майже пів пляшки бренді я хотів було насолодитися заспокійливим подихом океану.

Але на вулиці знову відчув злість та прикрість. Сусідка мене ослухалась і паркан знову стояв на своєму місці, але стопи були вже залиті бетоном, однієї моєї сили не було достатньо, щоб його зламати.

Я прийняв рішення не відступатися стосовно свого рішення.

- Цьому паркану не місце в моєму РАЮ!!! – голосно викрикнув я й сів у машину.

Ввімкнувши гучну музику я на задньому ходу врізався в огорожу. Вона з грохотом піддалася, залишивши ушкодження на авто.