Глава 5 "Перший контакт"

- Я вам вкотре пояснюю, що Антоні придбала будинок згідно закону! - вдесяте повторював нотаріус.

Бісило, що чоловік перекручував ім’я на новий лад, адже через це я не був підготовлений до зустрічі з жінкою.

- Напевно попередній власник шахрайським чином продав це місце двічі, або ж у ваших документах плутанина і вам належить тільки один будинок.

- В мене жодної плутанини! - бісився я. - Я заплатив втричі більшу суму ніж ціна одного будинку!

- Єдине, що я можу запропонувати, так це переробити документи й повернути різницю, яку ви переплатили.

- Але я не хочу мати поряд сусідів! Я навмисне придбав два будинки, щоб ніхто не заважав моїй самоті.

- Тоді домовляйтеся з іншою власницею, запропонуйте їй гарну грошову винагороду.

- Вона відмовилась.

- Можливо ви мало запропонували? - припустив нотаріус. – Всі в цьому світі продаються!

- Отже і ви, - натякнув я. - Вам нічого не варте скасувати її договір, а за це я буду ДУЖЕ(!) вдячним.

- Як ви смієте таке мені пропонувати! - почервонів чоловік. - Я держслужбовець! Я можу зараз же посадити вас за грати за змогу пропозиції хабаря!

- Це буде наша маленька таємниця, - спробував переконати нотаріуса.

- Я бачу ви зовсім знахабніли! Якщо зараз же ви не покинете мій кабінет, я покличу копів і тоді вам буде непереливки!

- Не нервуйте, я вас зрозумів, - я намагався заспокоїти держслужбовця, не вистачало ще мені проблем з законом.

- Я вам вже сказав, що ми можемо зробити, тож думайте й приходьте в адекватному стані, без дурних пропозицій та думок! - вслід мені повідомив він.

В розпачі я вийшов з приміщення держслужбовця. Зараз я відчув перший мінус свого життя за межами країни.

В Україні я мав знайомства, мав владу, мені б вдалося швидко владнати питання з цією пані Антоні!

Тут же зовсім інші правила, навіть мої гроші мені не допомогли.

Не залишалось нічого іншого, як ще раз спробувати вмовити її.

Зараз же необхідно було знайти підрядників та замовити матеріал.

- Домовились, завтра ми почнемо, - повідомив мені виконроб.

- А чому не сьогодні? - здивувався я.

- Матеріали привезуть завтра.

- Демонтаж сам по собі зробиться?

- Так завтра й почнемо, вже обід.

- До вечора можна багато, що встигнути! Починайте сьогодні ж! - за тоном в голосі дав зрозуміти, що я не жартую. 

- Я вас зрозумів, пів години й ми приїдемо.

- Добре.

До Джоани я приїхав першим й чекав будівельників.

- Привіт хлопче, - почув позаду голос бабусі.

- Здраствуйте, - повернувся до неї.

- Як справи?

- Нормально, зараз чекаю будівельників, будуть робити демонтаж.

- Швидкий хлопець! - посміхнулася вона. - Ходімо чай пити.

- Я дочекаюсь, - намагався заперечити їй.

- Годі тобі, ми тепер по один бік, тож не сперечайся зі старенькою, - посміхнулася вона.

За домом була альтанка. Ми сіли навпроти одне одного, я вдихнув аромат свіжоспеченого пирога з персиками.

- Неймовірні пахощі! - зізнався я.

Цей аромат змусив повернутися в дитинство, де мама майже кожен день балувала мене випічкою.

Я пригадав, як нісся з подвір’я не зважаючи на наголоси тітки Ольги, маминої подруги, до квартири, щоб швидше схопити ласий шматочок. Адже аромат свіжої випічки пах на все подвір’я.

 - А ти ще відмовлявся, - посміхнулася вона. - Їж вже.

Я задоволено куштував пиріг запиваючи його зеленим чаєм з лимоном.

В присутності цієї бабусі я мав спокій, мені було добре, погані думки полишили мене.

Джоана нагадувала мені мою бабусю, така ж турботлива й завжди усміхнена. Напевно, через це я мав прихильність до неї.

Я хоч і зненавидів жінок, але Джоана була бабусею(!), хоч і жіночого роду. Зі свого життя я виключив тих жінок з якими в мене могли бути стосунки.

- Тебе щось турбує? - запитала бабця.

- Ні! - здивувало її питання.

- Я бачу, що сьогодні ти нервовий! Це через ту жінку?

- Що? - я витріщив очі. Бабуся набагато більше усвідомлена, ніж я міг припустити. - Так ви знали ?

- Ось, що я тобі скажу, - вона не стала відповідати на моє питання. - Не поспішай, не роби того про що будеш жалкувати!

- До чого ви хилите?

Вона мене продовжувала плутати своїми дивними фразами. Джоана нічого до пуття не говорила. 

- Я тільки раджу тобі почекати, з часом все владнається.

Я мав безліч запитань, але приїхали будівельники й необхідно було починати роботу.

Щоб відволіктись від небажаних думок я працював на рівні з хлопцями, їх було п’ятеро. Вони здивувались, що замовник виконує роботу на рівні, але й не насмілювались ставити питання.

Бабуся не заважала, займалася своїми справами. Вона допомагала чим могла, тож зв’язалась з деяким Лєоном та замовила п’ятдесят вівець. Для початку ми вирішили, що буде достатньо.

Треба поступово все налагоджувати.

День пройшов непомітно. Будівельники завершили свою роботу о сьомій, а я ще залишився попрацювати.

- Ви ж розумієте, що ціна залишиться незмінною?! - підійшов до мене виконроб, чоловік на ім’я Стів.

- Не турбуйтесь, - заспокоїв я чоловіка. - Все оплачу в 100-кратному еквіваленті.

- Дякую за розуміння, - посміхнувся у відповідь та пішов до машини.

Я ж залишився ще працювати. Те що я ламав сарай, розбирав все по дощечках, допомагало вивільнити всю злість, заспокоїтися.

- Ти ще щось бачиш? - відволікла мене Джоана.

Я так захопився роботою, що не помітив темряву на вулиці. Я працював під світло ліхтаря і не звертав уваги на нічне небо.

- Ти сьогодні зробив набагато більше роботи ніж будівельники, - помітила бабуся.

- Не перебільшуйте! Їх п’ятеро, а я один!

- Ти один заміниш їх трьох, - посміхнулася вона. - Годі вже, ходімо вечеряти.

Я не став відмовлятися, адже вдома мене чекали порожні каструлі.