Глава 4 "Антон...(!) Ніна"

Я сидів на ганку іншого будинку та чекав на Антона.

Машина під’їхала близько 10 вечора.

Я підвівся, щоб підійти ближче, але завмер на місці немов вкопаний. З машини вийшла жінка! Хоч вона була у спортивному костюмі, але довге, до поясу, волосся не залишало сумнівів.

Вона теж побачила мене і здивувалася, в очах з’явилися не добрі вогники. Я отямився й також відчув лють. Мало того що на моїй території не прохана особа, так це ще жінка.

- Що ти тут робиш? - випередила моє питання.

- Що за зухвалість! - увірвався мені терпець.

Я підійшов в притул до неї та схопив за лікоть:

- Ти знаходишся на приватній території! Геть звідси!

- А ти випадково не помилився?! - відсторонилася вона. - Це ти якогось дідька приперся до мого будинку!

- Що? - я ледь стримувався, щоб не вліпити їй ляпаса.

Мало того, що вона користувалась моїм будинком, так ще стверджувала що це я на її території!

- Що чув! - неначе нічого не трапилось вона залишила мене на місці та пішла в бік будинку.

- Ти зовсім безголова?! - настиг її в два кроки. - Я не люблю повторювати, але поясню ще раз для глухих: цей пляж та два будинку на ньому належать мені!

Вона мене не слухала пішла до дверей. Її лице залишалось безвиразним, тільки в очах палала лють. Я зловив себе на думці, що ця жінка нагадує мене, немов я дивився у дзеркало(!), адже в неї таке ж саме обличчя, яке не показує жодних почуттів та очі. Здавалось, що я перевтілився в неї, точніше моя здатність не показувати жодних емоцій.

Я шокований її поведінкою спостерігав за тим, як жінка увійшла в будинок та через хвилину вийшла з нього з якимись паперами у руці.

- Що це? - поглянув на неї. - Кажу тобі – геть з моєї території!

- Ознайомся та йди звідси якнайдалі, - холодним спокоєм обдарувала мене.

- Ти певне нічого не розумієш!? - я божеволів від цієї ситуації.

- Добре, я бачу ти нетямущий, тож можеш залишити документи собі, все одно це копії! Не маю бажання знаходитися поряд з тобою!  - вона спокійно повернулася до будинку.

- Я тим паче! - відповів у зачинені двері. - Добре, дівчинко, не хочу мастити об тебе свої руки, завтра тебе звідси викинуть, якщо не хочеш по хорошому.

Я повернувся в свій будинок. Від цієї персони мене охопила лють, хотілось витягти її за волосся та втопити. Ця жінка користувалась моїм пляжем, плавала поряд, ходила по моєму піску! Така компанія мені не потрібна!

 А ще її зухвалість, впевненість – це взагалі ні в які рамки не вписується! Та хто вона така? Знаходиться на чужій власності і поводиться так неначе це я непроханий гість.

Звернув увагу на документи, які отримав від жінки. Через свій пил не помітив, що досі тримаю їх у руці.

Я вирішив прочитати їх зміст.

- Що за прикол?!! - ледь зміг вимовити коли дізнався про вміст паперів.

Згідно документам другий будинок та прилегла до нього територія належала Бондар Антоніні Григорівні, яка придбала його 17 місяців тому.

- Тепер зрозуміло про якого Антона казав нотаріус! Антон перетворився в Антоніну! - розсміявся я.

Мало того, дата покупки співпадала з моєю!

Я ще раз переглянув її документи, потім ознайомився зі своїми. Все правильно! Вона має право на той будинок, але ж в моєму володінні два будинки!

- Що це за плутанина така!

Я знову пішов до жінки, прихопивши ще й свої документи.

- Ти чогось не зрозумів?! - розширила вона свої очі побачивши, як я увійшов в будинок. - Хто дав тобі права заходити в мій дім без попередження!?

Вона підбігла до дверей та намагалася виштовхнути мене. Її дії викликали ще більшу злість.

Щоб дати їй зрозуміти хто тут ПАН, я всадив її на пуф біля взуттєвої полиці та зціпивши зуби промовив:

- Дівчинко не грай з вогнем!

- Хто ти такий, що будеш погрожувати мені! - в такому ж дусі продовжувала вона розмову, з викликом в голосі. - Якщо маєш більше сили, то гадаєш на тебе не має управи?!

Вона знову підвелась й порівнялась зі мною. Пильно дивилась в мої очі показуючи, що в них жодної краплі страху, для цього її довелось піднятися навшпиньки, адже була на зріст на голову менше за мене.

Я розгубився від таких дій! Ще жодна жінка не дозволяла собі так поводитися зі мною. Навіть якщо й намагалася, але довго не витримувала мій лютий погляд.

Ми стояли навпроти одне одного не відводячи очей. Здавалось, що ми граємо в гру «Дивогляди», хто кого передивиться.

В цей момент я роздивився колір очей – вони були каро-жовтого кольору. Не темні, але й не занадто світлі, золота середина поєднаних кольорів. Хоч в приміщенні не було світла, горіло декілька свічок, але місяць допомагав освітити її обличчя.

- Слухай, по документам виникла плутанина. Я купив два будинки, але якось так вийшло, що тобі продали цей! Тож пропоную відмовитися від нього, я поверну тобі подвійну, потрачену тобою, суму, - почав говорити я залишаючись в такому положенні.

Здавалось, ще трішки й я доторкнуся її губ, надто близько ми стояли поряд, але жоден з нас не бажав робити крок на зад, щоб не показати свою слабкість.

В іншої пари такі дії викликали незручності, але нам було все одно. Вкотре я зрозумів, що в цьому ми також схожі. Ніхто з нас не реагував на таке, нам було байдуже.

Ми одночасно зробили крок назад. Відчуття віддзеркалення не полишало мене, якби це була не жінка, я б неодмінно перевірив чи немає навпроти дзеркала.

- Я не від чого не відмовлятимусь!!! - продовжувала вона тримати напругу між нами.

Якщо об’єднати мій стан з її, то виникне вибух. Надто вже багато негативної енергії накопилося навколо нас.

- Це моя власність, я її придбала законно. А що там в тебе мене не хвилює, - продовжила вона.

- Скоріш за все моя покупка не пройшла реєстру і тобі продали вже мою власність, адже ми оформили угоду в один день.

- Байдуже. Мені тут сподобалось, тож я нікуди не переїжджатиму!