Глава 3 "Віддзеркалення"

Я ніколи не ходив в той бік, мені не було цікаво, що там. Коли я почав підходити ближче, то дивні відчуття підкралися до мене, мурахами пробіглися по шкірі.

На мене дивився ідентичний будинок моєму, а з іншого боку стояв такий самий позашляховик!

Я обернувся, щоб впевнитися, що позаду є мій будинок. Будинок був, але я не міг роздивитися чи він дійсно мій, було темно.

Виникало враження, що я повернувся до свого будинку. Але я був впевнений, що мій будинок з лівого боку, а з непроханим гостем з правого, коли я стою спиною до океану.

- Не міг же я в темряві щось наплутати! - розмовляв до себе йдучи до будинку, який залишився позаду.

Я повинен був впевнитися, що дійсно прийшов з того боку!

Знову мій будинок, моя машина. Я забіг всередину: мої речі, мої меблі. Він дійсно мій!

- Що за дива тут відбуваються?! - говорив я сидячи на ганку.

Я дивився в бік дивного будинку, де зовсім нещодавно блимнуло світло. Мені було дивно бачити його темний силует. По шкірі пройшовся неприємний холодок.

Коли я бачив його з близька, то мені здавалося, що дивлюся на свій будинок. Будинок це одне, але машина, МОЯ машина як могла там опинитися?!

- Можливо я справді починаю божеволіти від самотності? - продовжував говорити з собою. - Тепер в моїй уяві виникають такі картинки. Можливо там не було машини, можливо моя уява домалювала її, так як я побачив такий самий будинок!? А як же світло? - я аж встав.

Світла тут не було, адже до міста далеко, а забудовник не встиг його підвести. Я також не займався цим питанням, адже в мене не було техніки, а для ноутбука в мене був генератор. Спочатку я хотів під’єднати його до будинка, а потім не став займатися цим питанням.

Світло мені не було потрібне, адже, як тільки темрява починала спускатися на землю  я йшов до скелі й міг просидіти там до ночі.

Подобалося спостерігати за місячним сяйвом, за хвилями, які з шумом розбивались о камені та перетворювались в піну.

Я порівнював себе з місяцем. Він як і я був самітником, а небесні світила (як навколо мене люди) падаючи, врізалися в нього залишаючи велетенські кратери.

Так само було і в мене, адже люди (зірки) залишали слід на моєму серці, причиняючи багато болю. Якщо можливо було залишати весь душевний біль не тільки в пам’яті, то моє б тіло було понівечено такими же коловими шрамами, як кратери на місяці.

- Взагалі то в тому будинку не повноцінно засвітилося світло, - дав відповідь на своє же питання. - Можливо, дійсно щось привиділось?!

Щоб не плутати себе ще більше різними здогадками, вирішив перевірити будинок вранці, при денному світлі я зможу краще роздивитися його.

- Бо вночі мій зір мене обманює!

Коли він заходив в середину, на іншому боці знову з’явилася тінь, яка зайшла в будинок на правому боці берега, але він не міг того бачити.

Зранку почувався втомленим, адже не міг довго заснути, не давали спокою думки про події останніх днів.

Я ніяк не міг вирішити: чи то мені марить, чи то дійсно хтось оселився в іншому будинку?

Одразу ж пішов в його бік. Він був віддзеркаленням мого. Ззовні схожий, як дві краплі води, але я здогадався, що кімнати розташовувались по-іншому. Якщо в мене кухня з правого боку, то в цьому будинку з лівого й так інші кімнати.

Ніякої машини не було!

- Невже справді привиділось, хоча.. - я помітив дорогу, яка вела глибоко у ліс, вона якраз знаходилась за будинком, здалеку я б її не розгледів.

- Дивна річ! - здивувався я. - Навіть дорога схожа на ту, яка була поряд з моїм будинком. Дивна манера будівництва! Немов хтось вирішив пожартувати. Як би я був вразливим до різного виду фантастики, то неодмінно вирішив, що потрапив в задзеркалля!

Підійшов до дверей, зачинені!

- Агов! Є тут хто?! Ну ж бо відчиняйте, ви знаходитесь на приватній території, - стукав я у двері, тиша.

Потім обійшов дім по периметру, заглянув в усі вікна, нічого цікавого та не звичного не помітив.

Зміг заспокоїтися, тут нікого нема! Але щось в середині не давало спокою.

- Я за тобою стежу! - повів пальцем у його бік.

З цим будинком я забув детально обдумати пропозицію бабусі щодо ферми.

Залишок дня провів в роздумах, зважуючи всі за та проти.

У вечорі пішов на своє улюблене місце, на скелі, прихопивши з собою пляшку коньяку.

Це була неймовірна картина. Тільки но сонце заховалося за горизонт, як на його місці почав з‘являтися місяць. Він поступово збільшувався у розмірі, відкриваючи сріблястий шлях на воді. Ще трішки й він би зустрівся з берегом!

Вмить місяць засяяв в небі майже не залишивши по собі жодного сліду, тільки відображення у воді.

Така картина викликала неймовірний спокій.

Роздуми, щодо ферми, дали позитивний результат(!), тож завтра я мав намір завітати до бабусі та з’їздити з нею до нотаріуса, щоб закріпити нашу угоду підписами, а потім в мене з’явиться багато турбот!

- Добрий ранок, - щойно вийшов з машини привітався з бабусею, вона сиділа в кріслі-гойдалці як і минулого разу.

- Я ж казала, що ти повернешся! - посміхнулася вона.

- Що? - не зрозумів я.

 - Поїхали? Я вже домовилась про зустріч з нотаріусом, він чекає на нас.

Її слова дуже здивували мене.

-Але… Як ви?... - не міг скласти думок до купи.

- Синку, я бачу набагато більше речей, ніж тобі здається! - почала підводитися зі свого місця. - Краще допоможи старенькій!

Прийшовши до тями я швидко підійшов до дивної бабці та допоміг їй. Не було сумніву, що вона чекала на мене, вона була впевнена, що я неодмінно погоджусь.

«- Невже вона так добре бачить людей, що змогла зрозуміти мене!? - лунало у думках. -  Хоча і не дивно! Вік має поважний, напевно, на своєму життєвому шляху побачила різних людей, тож я для неї невеличкий горішок, який вона швидко змогла розкусити!»