Глава 2 "Залишуся назавжди!"

Я прокинувся на світанку, і якби того не хотілось, але потрібно було їхати в місто поповнювати запаси їжі. Я не любив виїжджати за межі свого раю, адже у реальному світі я задихався від уваги людей, які з цікавістю спостерігали за мною.

Селище було не велике, на п’ятсот жителів, можливо трішки більше чи менше, але таку цифру мені видав Googl, коли я 17 місяців тому шукав для себе тихе місце, щоб інколи приїздити сюди та відволікатися від життєвих турбот.

Через це жителі острова знали одне одного, а я був чужинцем.

Напевно, я вже тоді підсвідомо відчував, що в моєму житті виникнуть великі зміни й мені доведеться покинути все.

Спочатку я планував тут залишитися на рік, а коли пожив в цьому раю тиждень, зрозумів, що мені не хочеться звідси кудись їхати.

Я хотів пустити тут корені і щоб жити нормально планував відкрити власний бізнес.

Я попереднього разу, виїжджаючи в місто, бачив на шляху невелику ферму де вирощували вівець, на мій погляд, вона не має достатньої підтримки, тому що виглядала занедбано, тому хотів зустрітися з власниками та запропонувати їм продати мені їх бізнес.

Я мав валютну картку, про яку ніхто не знав, щоб на Батьківщині не могли запідозрити про мої подальші дії, адже сума там була значна.

Я придбав собі позашляховик, щоб мати змогу їздити в місто.

Коли я сідав в машину, то мені здалося, що в сусідньому будинку у вікні промайнула тінь.

До того, як я придбав цю частину пляжу тут мав розміститися невеличкий готельний комплекс, який би складався з 10 бунгало, але попередній власник відмовився від цієї ідеї, а потім залюбки продав мені ділянку залишивши на ній два будиночка.

- Та ні, здалося! – промовив я до себе. - Тут не могло бути жодної душі, адже ця ділянка моя і в місті швидко про це дізналися. Невже доведеться звертатися до психіатра?!

В місті я купив все необхідне й на зворотному напрямку вирішив заїхати на ферму. Треба починати щось робити, займатися якоюсь справою, адже я точно збожеволію(!), невідомо що ще може мені привидітись. Мозок дає сигнал(!) годі вже сидіти на березі та байдикувати!

Зблизька ферма виглядала плачевно: старий будиночок, який майже не мав даху, такий самий сарай для скотини, та п’ять овець. Я здивувався такому стану, дійсно було необхідно рятувати її. В мене достатньо грошей, щоб домогтися її розвитку.

- Агов! Тут є хтось? - кричав я на все горло.

- Я не глуха, чого так кричати! - почувся з-за кута будинка жіночий голос.

До мене вийшла жінка, яка була схожа на бабусю з мультфільму «Моана», це змусило куточки губ піднятися в гору.

- Добрий день, - я намагався пом’якшити свій голос.

- Ферма не продається! - повідомила бабуся, перед цим оглянувши мене та мою машину.

- А як ви здогадалися  навіщо я до вас приїхав?! - здивувався миттєвій реакції.

- Повір, ти не перший!

- Ви ще не чули ціни, а вже відмовляєтесь.

Стара сіла на крісло-гойдалку й ткнула мені в груди своєю палицею, цим жестом відсторонюючи мене подалі.

Я відійшов в бік та продовжив говорити:

- Ви занедбали ферму, її необхідно рятувати! В мене достатньо грошей, щоб її відновити.

- Я це розумію, але продавати не маю наміру! - бабуся була переконливою.

- Навіщо вам такі клопоти на старість?

- А це вже не твої турботи. Повертайся туди, звідки приїхав! - в неї тремтіли руки.

Я вирішив не доводити стару, не вистачало ще нещасного випадку, років їй, мабуть, 100! Я міг знайти її дітей і гадаю ті будуть більш говіркими.

Сів в авто і хотів було завести двигун, як почув голос бабусі, вона говорила до себе, але я чітко чув її слова.

- Всі тільки купують, а відновити ферму не турбуючи стареньку жоден не запропонує!

- А як же її відновляти, якщо ви є власницею! - здивували її слова.

«Оце так нахабство!» - пролунало в думках.

- Благодійністю не займаюсь, мені теж необхідні прибутки!

- Моя ферма приносила гарні гроші!

- І тепер ви за допомогою чужих коштів хочете отримати все на благо своєї сім’ї!

Нахабство бабусі здивувало та розлютило.

- Мені не треба грошей, я хочу, щоб ферма знову ожила.

- Тож продайте її.

- Я хочу вмерти в своєму будинку, побачити, як ферма почне поступово відбудовуватись, згадати часи, коли за молодості я з чоловіком будували її починаючи з камінчика.

- Такі прохання нехай діти виконують, а я не благодійник! - виділив кожне своє слово. Було ясно, що спілкуватися з нею марно, тож дотягнувся до ключа, щоб завести двигун.

- Почекай, є до тебе пропозиція, яка буде вигідна для нас обох.

Ці слова здивували мене, вони викликали цікавість, тому я вийшов з авто та сів біля бабці на сходинку.

- Ти той чоловік, який живе на березі? – запитала вона показавши в напрямок мого житла.

- Так.

- А ти щось тямиш в сільськогосподарській справі?

- Я швидко вчуся.

- Твоя правда, - згодилася вона. - А грошей в тебе достатньо, щоб все тут побудувати та купити більше овець.

- Вистачить! - здивувався питанню, так я її і повідомив такі подробиці(!) - Кажіть нарешті чого ви хочете, навіщо затримувати мій час!

- І куди ж ти поспішаєш?! - засміялася вона. - За місяць ти жодного разу не виходив зі своєї схованки, отже окрім свого бунгало ти нікуди більше не поїдеш! - надто обізнана була бабця.

- Вам немає з ким поговорити?! А я не маю бажання слухати! – нервував я.

- Добре, - погодилась власниця. – Сподіваюсь я не помилилась і зробила правильний вибір. Бачу ти дуже хороший чоловік…

- Не важливо який я чоловік! – перебив її слова.

«Знала б ти, який я хороший! Не стала навіть розмовляти зі мною!» - прикрість в думках, але факт нікуди не подіти.

- З часом ти все зрозумієш!

- Ви знову розмовляєте не про те, що треба! - нагадав їй.

- Отже, слухай. Пропоную тобі почати відновлювати ферму, вивести її з кризи, я тобі залюбки допоможу, в мене залишилось багато минулих контактів, майже все є: і постачальники сіна та соломи, і покупці вовни, і будівельники. Я буду тобі допомагати, якщо захочеш, то можу дещо робити й сама, потрібні тільки великі гроші. Гадаю ста тисяч вистачить! - вона дуже переконливо говорила.