Глава 18

Глава 18

— Що трапилось ? — Саша виглядав схвильованим. ВІн присів поряд зі  мною та напрвив свій погляд на мене. Хотів мене обійняти але я відсторонилася від нього. Не стримавши емоцій у мене на щоках заблистіли сльозинки. 

— Катя! Що таке? — намагався взнати причину моєї поведінки.

— Я хочу поговорити про тебе і Наталку! — нарешті змогла це сказати.

Щоб не розплакатися відвожу погляд у бік. Перед очима милькають обриси щасливої Наталки, що ділиться мріями про весілля та тієї злощасної шухляди із оксамитовою коробочкою.

Картаю себе навіщо лізла в його особисті речі і одразу виправдовуюсь. Вважаю, що краще гірка правда. Краще зараз розійтися, аніж цілком і незворотньо звикнути до нас як пари. 

— Не розумію, що саме ти від мене хочеш почути, — він підвівся з дивану та став переді мною навколішки, обійняв мої ноги трішки нижче колін та поклав голову на мої стегна. Потім почав вкривати мої долоні поцілунками, які перемістилися на шию.

Увідповідь на його дотики моє тіло одразу відреагувало хвилею збудження. Але я дала собі слово. Я не піддамся більше на його ласки принаймні до тих пір поки не почую відповіді на свої запитання.

— Знаю, що ти не припинив з нею зустрічатися! — джентльмен зупинив поцілунки та припідняв брови, виказуючи здивування.

— Що за дурниці! — він присів поруч зі мною, — Між нами нічого більше немає! —  його слова звучали впевнено та з ноткою роздратування.

- Я не вірю, що ви більше не бачитесь, - майже гарчу крізь зуби.

— Як пара —  ні разу! Я не розумію чому ми знову торкаємось цієї теми. Так, я був з Наталкою коли ми познайомились, але я не зміг без тебе. Ти це знаєш!

— Я бачила Наталю, — розумію, що потрібно пояснити до чого я веду, щоб припинити його обман.

— І що? — він звів брови наче чекав моєї відповіді.

— Наталка сказала, що у вас все прекрасно! — мої очі заблищали, а по щоках покотилися краплинки сліз, — За що ти так зі мною? — вирвалось у мене.

Емоції переповнювали мене. Я затулила лице лодонями, щоб приховати свій розпач. Все тіло вкрилося сиротами. Може краще було мовчати? Забути ту прокляту розмову... Насолоджуватися тими моментами, які проводили разом? 

Хіба змогла б я так жити. Цілувати його і знати, що переді мною він цілував Наталку. Чути слова кохання і сумніватися їх в правдивості. 

Коли відкрила очі, Сашка в кімнаті не було. Мабуть, йому набридло дивитися на мою міні істерику. По правді кажучи, я очікувала якогось виправдання з його сторони. Була надія, що ще хоч раз відчую тепло його обіймів, ніжність його поцілунку. Але якщо джентльмен вирішив так... то я його турбувати більше не буду. 

Я підвелась та вже вирішила залишити цю квартиру назавжди, як з іншої кімнати почувся якийсь гуркіт, потім звуки кроків, що наближалися до мене. Я зупинилась, стоячи посеред кімнати. Через секунду — дві з'явився джентльмен. Він дивився на мене своїми блакитними очима так, що дух перехопило.

Олександр підійшов до мене, тильною частиною руки торкнувся щоки та провів нею до шиї. На обличчі з'явилася легенька усмішка.

— Хотів зачекати твого одужання... — Сашко глибоко вдихнув, присів переді мною на одне коліно та витягнув з лівої кишені штанів ту бархатну коробочку, що була в його письмовому столі.  На хвилину замовк, розглядаючи моє обличчя, після чого відкрив її.

— Я хочу, щоб ти знала, що не уявляю життя без тебе. І жодна інша жінка, крім тебе, мені не потрібна. 

— Не знаю, що тобі наговорила Наталка, але нас більше нічого не пов'язує. Я хочу, що ти стала моєю дружиною! 

Дорогі читачі. Книга підходить до завершення. Буду вдячна за зірочки та коментарі. Дякую, що зі мною переживаєте за героїв.