Глава 17

Глава 17

— Кать! Ти ще спиш? Я в зал, через дві годинки буду. Не скучай! — Сашко чмокнув мене в щоку та зник за дверима в кімнату. 

Я підвелася з ліжка, та підійшла до телефона. Була вже дванадцята година. Говгенько ж я спала. Прийнявши душ, я переоділася в домашній костюм, що витягла із свого чемодана. Цікаво як джентельмен збирав мої речі. Адже він захопив все необхідне на даний момент для мене. Невже за той час, що ми були разом він так добре мене вивчив. 

Почувалася я вже набагато краще. Потрібно зібратися і речами і думками та коли прийде Сашко з ним серйозно поговорити. 

На телефоні було два пропущених від Ліни. Шукаю її номер серед контактів та натискаю кнопку виклику.

— Привіт!  Як твоє самопочуття? — схвильовано бурчить подружка, — Олександр попросив зібрати твої речі та сказав, що ти поживеш у нього... Ви тепер будете жити разом? 

— Це лише тимчасово, ти навіть скучити не встигнеш, — сміюся. Насправді уникаю прямої відповіді тому, що сама не знаю як далі будуть розвиватися події. Після розмови з Наталкою я навіть бачити Сашка не хотіла, але сьогодні я хочу залишитися в нього, відчувати його обійми, його ласку та турботу. 

Я вирішила, що пора вже застелити постіль на якій валялась дві ночі та приготувати щось поїсти на обід. Холодильник був заповнений продуктами тому вибір був великим. Після недовгих роздумів вирішила приготувати свою корону страву - лазанью.

Я швидко впоралась та ще до повернення господаря квартири на столі стояла ароматна страва. Засервірувавши стіл, присіла. Мій погляд зупинився на старовинному сервізі, що стояв за вітражним склом.

 Так приємно знаходитися в його домі, шкода, що на стінах чи на поличках немає фотографій Сашка. Я вирішила пошукати  фотоальбом. 

Не знаю чому але інтуіція  підказувала мені, що шукати потрібно в кабінеті джентльмена. Переглянувши все в комоді та книжковій шафі, перемістилася до письмового столу. 

В верхній шуфляді було декілька записників та папка з документами, в іншій різноманітна канцелярія та маленька червона коробочка. 

Потреби відкривати її не було, адже не важко здогадатися, що в ній. Я різко закрила шуфляду та підвелася, щоб залишити кімнату.

Почуття гніву знову переповнили мене. Отже Наталя казала правду. У них дійсно все чудово і скоро вони узаконять свої відносини. Я не хочу бути третім зайвим. Я не дозволю з собою так. 

Джентльмена ще не було. Я зібрала свої речі в чемодан та потягла його до дверей.

— Ух! Який він тяжелений! — витративши максимум зусиль, щоб перетащити чемодан я не помітила як в квартиру зайшов Сашко. 

— Тобі допомогти? — він стояв і мовчки спостерігав за мною. В його погляді було щось незрозуміле для мене. Чи то була розгубленість чи він був засмучений. 

— Нам потрібно серйозно поговорити! —  мій голос звучав впевнено та чітко. Я пройшла в кімнату та сіла на диванчик. Джентльмен мовчки послідував за мною, залишивши сумку із тренування біля вхідних дверей.