Глава 16

Глава 16 

- Дозволиш мені пройти в середину? 

Я зробила крок назад, давши можливість Сашку пройти в його квартиру.  Він помітив моє напруження. А точніше моє нерозуміння ситуації, що склалася. 

— Вночі ти марила, у тебе була дуже висока температура. Я відвіз тебе в лікарню, де тобі поставили капельницю... Коли температура спала, мені дозволили тебе забрати додому, — Сашко викладаючи продукти вдовольняв моє німе запитання, поки я стояла так і не зрушивши з місця.

— Чому до тебе? — в нотках мого голосу було невдоволення. Голова ще боліла та відчувалася загальна слабкість. 

— Вирішив запросити тебе в гості, — на його обличчі розтягнулася усмішка, —  сюди було ближче, ніж до твоєї квартири. Почувай себе як у дома. Я з радістю про тебе попіклуюся! — він підійшов до мене та його руки опинилися у мене на талії, частота нашого дихання прискорилася. Саша поцілував мене в чоло та продовжив викладати із бумажного пакету продукти.

В його очах було стільки тепла та турботи. А ще через погане самопочуття я не могла нормально обміркувати ситуацію, що склалася.  Я мовчала.

— Сніданок  сьогодні за мною. — Сашко посадив мене за стіл, налив мені гарячого чаю та продовжив вправно нарізати зелень на салат. 

Я спостерігала за ним. За його впевненими та плавними рухами. За його ніжними поглядами в мою сторону.

Ніяк не могла зрозуміти мотив його дій. Навіщо йому панькатися зі мню хворою, якщо у нього є здорова Наталка, що прибіжить до нього на будь який поклик. А ще з голови ніяк не виходили слова моєї супениці про візит джентельмена в крамницю ювелірних прикрас. Як би я хотіла дізнатися його думки. 

— Як ти себе почуваєш? — Сашко стояв біля мене та на секунду накрив своєю лодоню мою руку.

Я лише знизала плечима. Я була знесилена. Не було сили ні на що. Особливо на те, щоб вирішувати відносини між нами. 

Він дістав із верхньої полички глибоку тарілку на салат та плоску із геометричним візерунком . З автомийки вийняв білі тарілки та інші прибори на дві персони. 

— Смачного ! — Саша присів за стіл, коли все для сніданку було готове.

Снідали ми в тиші. Хоча у мене не було апетиту через високу температуру, я змусила себе зїсти салат. Прибрати зі столу мені не дозволив. 

— Відпочивай! —  Сашко вкрив мене тепленьким одіялом та вийшов з кімнати. 

Повернувся він через декілька хвилин із моїм телефоном. 

— Подумав може тобі потрібно комусь зателефонувати, — він хотів дати смартфона мені в руки але я жестом вказала на столик в кімнаті. — Якщо я буду потрібний, я працюватиму в кабінеті. 

Я залишилась одна в кімнаті. Зморена вчорашньою нічкою, про яку я доречі нічого не пам'ятаю, швидко поринаю в сон.