Глава 15

Глава 15

Не пам'ятаю як поверталася додому. В квартиру я  потрапила мокра до останьої нитки на одязі. Це і не дивно адже на вулиці був сильний ливень. Я хотіла лише прийняти душ та залізти під ковдру, щоб сховатися від усіх думок.

Якщо в кафе я була впевнена, що хочу влаштувати скандал джентельмену, виложити перед ним все, що мені відомо. То тепер моя впевненість зчезла разом з захмілілим станом від випитого алкоголю. Я хотіла почути його версію подій. У мене була надія, що він все пояснить. Хоча здоровий глузд  підказував мені, що пояснювати тут нема чого. Все і так зрозуміло... 

Я бачила Наталю, я дивилася на її щасливі очі. Вона вже спланувала своє життя. Життя з Сашком. Я не змогла їй розповісти правду, не змогла розбити її мрії.

Від всіх цих роздумів мене знобило. Хоча за декілька годин виявилось, що це банальна простуда. У мене піднялася висока температура і я не була взмозі думати адекватно. Єдине, що я змогла зробити — це зателефонувати Ліні, щоб та накупила мені ліків. Вона скупила, мабуть, пів аптеки. В бумажному пакеті були розчині порошки від застуди, таблетки а ще сироп від кашлю —  якого в мене не було.

— Навіщо ти стільки накупила? — з великими блискучими очима запитала я Лінку.

— Так звичайно! Навіщо тобі лікарства, якщо тебе остані ночі зігріває твоя особиста грілка, — підколююче ляпнула вона.

Я лише знизала плечима, не хотілося сьогодні вдаватися у подробиці наших взаємин з Олександром. Тому я подякувала та мовчки провела Ліну до виходу. Сама ж випила жаропонижуючі ліки та направилась в спальню із єдиною думкою про своє мягке ліжечко. Укутавшись в одіяло, я заснула.

***

Як мені здалося, спала я напрочуд міцно. Прокинулась вже під ранок. Одразу не зрозуміла, що лежу не у своєму ліжку. Це була кімната незнайома мені. Оформлена в мініміалістичному стилі  із великим розкладним диваном, плазмою майже на всю стіну, вбудованою шафою для одягу та маленьким столиком, на якому стояв піднос із чашкою, судячи по запаху,  гарячого лимонного чаю.  Я спробувала опанувати себе. Накинула білий махровий халат, що лежав на краю диванчика та направилась шукати хоч когось, хто б пояснив мені що я тут роблю. Я не була налякана. Більше розгублена.

Двері в кімнату були відчинені, за ними був великий широкий коридор. Я зайшла в кухню, потім кімнату облаштовану під офіс, але там нікого не було. Виникла думка покинути цю квартиру, але як? 

Я була одягнута в свою улюблену піжаму з кроликами та в гостьовий халат, більше жодних своїх речей я не знайшла. Нащастя, довго чекати не знадобилося. Я почула шурхіт ключів за дверима. За секунду двері видчинилися та в квартиру зайшов він, із повним пакетом продуктів та із валізою. Моєю валізою.

— Вже прокинулась. Виглядаєш краще.

Я стояла і не могла зрушитись з місця. Переді мною стояв джентельмен.

Дорогі читачі! 

Буду щиро вдячна за зірочку та коментарі.

Мені дуже важлива ваша думка.