Глава 14

Глава 14 

 При зустрічі Наталя радісною обняла мене та сіла поруч. Вона виглядала щасливою. 

— Молодець, що написала. Я за цих два місяці встигла так скучити за нашими всіма. В другому підрозділі також хороші люди, але не те. Так сумувала за нашими посиденьками з тобою. Як ти? Що в тебе новенького? 

— Ми також скучили за тобою. Ось з Антоном згадували на днях за тебе. — старалась весело розмовляти.

— Ви з Антоном вже закрутили свої шури-мури? — підморгнула Наталя.

Мене здивувало її питання. Вона не бачила в мені суперницю тому, що моя дружба з Антоном здалась їй коханням. 

— У нас з Антоном лише дружні відносини!  А як в тебе на особистому фронті? — якось вискочило у мене. Але назад слова вже не забереш. 

—  Все чудово! — було чути захват в її голосі. Вона відпила вина та продовжила, — Хоч ми не бачимося в офісі, зате бачимося після роботи майже кожного дня. Не довго, але хіба час має значення. Головне відчуття які між нами. 

— З батьками познайомила? — я ледь стрималась, щоб не заплакати.

— Олександр Андрійович — дуже зайнятий чоловік. Він мене попередив про це ще коли наші відносини лише розпочинались, тому я набралась терпіння. Я чекаю. Знаю, що всьому свій час, — прозвучало не менш весело.

Я слухала Наталку і розуміла, що мене... мої почуття розтоптали. Обманули двічі. Весь цей час джентльмен, брехав мені та їй. Як він міг бути з нею, а потім їхати до мене та дарувати ту ніжність та ласку. Мені здавалося все, що між нами — було щирим.

Не знаю звідки в мені знайшлися сили довести справу до кінця. Але я наче відсторонилася від від ситуації, натягнула на себе радісну усмішку та спокійним голосом продовжила.

— Олександр Андрійович — людина без недоліків! — піджартовую до Наталки. Сама то знаю, його один і  найбільший недолік — це нещирість. 

— Ти знаєш, Кать! Якщо б, навіть, хотіла поскандалити — нема за що.

— А коли тебе перевели? Невже ти так просто покинула нас на два місяці? — мій бокал був вже пустий, а в голові чи то від алкоголю чи то від слів Наталки панував хаос.

— Я така закохана, що погоджуюсь на будь-яку його пропозицію, — її очі забігали, а на щоках появився легенький рум'янець.

— Пропозицію руки і серця? — мені було вже байдуже що вона відповість. Я відчувала лише апатію до цієї ситуації.  Залишилося лише слідувати плану та випитати максимум інформації, щоб не дати жодного шансу Олександру відвертітися від правди. Доказати йому, що мене не так легко обкрутити навколо пальця.

— Відкрию тобі ще одну таємницю. — Наталя на секунду задумалась. — Пропозиції ще не було, але одна знайома бачила його в ювелірному магазині. Як думаєш що він там робив? — вона якось дивно подивилася на мене, наче спостерігала за моєю реакцією.

— Хм..— я постаралась усміхнутися якомога природніше, — мабуть за обручкокою з брюліком.

— Я теж так думаю...  — жваво продовжила розмову Наталя, — і вже, навіть,  почала приглядати собі білу сукню. Ти знаєш, недавно відкрився новий салон. Підеш зі мною туди? Поки , що не хочу більше ні з ким ділитися своєю радістю. Ти перша і єдина людина на цілій планеті, якій я розповіла.

— Може замовимо ще вина? Потрібно випити за такі новини! — саме надійшов офіціант та приніс нам наше замовлення. Це були два овочеві салати та брускети з сиром фета. 

Наталя залпом допила залишки вина в її бокалі та стверджувально кивнула. Здалося, що їй також потрібно було зняти напруженння від нашої розмови. Офіціант швиденько наповнив наші бокали вином.

— Вип'ємо за нас, щоб ми завжди робили правильний вибір! — запропонувала вона тост та не чекаючи моєї відповіді надпила напою та прийнялася їсти свій салат. 

Я взяла з неї приклад. Їли ми в тиші. А коли трапеза була закінчена, Наталя різко схопилася на ноги та почала щось невнятно говорити про якусь зустріч, про яку забула. Вона розплатилася по рахунку та швидко попрощавшись вийшла з кафе.