Глава 12

Глава 12 

Мм..  кавово-карамельний запах. Я відчула його як тільки почала прокидатися. За звичкою, потягнулась в ліжку, обійняла свою подушку. Вдихнула на повні груди. "Вона наче пахне моїм джентельменом" —  чуть в голос не промовила.  Починаю пригадувати вчорашній вечір. Відкриваю очі — Саша лежить біля мене з оголеним торсом та пильно дивиться на мене. Здавалося б, він вивчає мене. 

— Доброго ранку, міледі! Хотів зробити твоє пробудження незабутнім — прошептав  Сашко мені на вушко та поверрнув погляд в бік.

На приліжковій тумбочці стояла чашечка кави та круасан з карамельною поливкою. 

— Як приємно прокидатися зранку з коханою людиною, — він неквапливо підсунувся ближче до мене. Забрав пасмо мого волосся з лиця, торкнувся тильною частиною руки моїх скронь та почав покривати мене поцілунками. Не припиняючи ласк, Саша стяг ковдру та притис мене своїм гарячим тілом. Не стримуючи бажання ми продовжили насолоджуватись один одним. 

— Бути з тобою,  лежати отак поряд — це мабуть і є щастя, — несміливо перервала я тишу після нашої близкості. 

Він заключив мене в свої обійми, торкнувся своїми губами моїх. Після чого підсунувся на край ліжка та прийнявся одіватись. Я спостерігала мовчки, лише коли Джентльмен  впіймав мій погляд на собі та його усмішка розтягнулась на все обличчя, я різко потягнулася за кавою та відпила декілька ковтків.

— Катерина Петрівна, робочий день ще ніхто не відміняв, — жартівливо поглянувши, сказав  Олександр.

Зробивши ще декілька ковтків та скориставшись ситуацією поки Сашко шукає свой ремінь — швидко  прошмигнула повз нього в ванну кімнату.  Все такий мені трішки ще соромно перед ним ходити голяка. Тай при згадці про роботу, я подумала про Наталку. Відчуття, що я її зрадила, відбила кохану людину не давало мені спокою. Продумувала, що скажу їй при зустрічі. Чи приховувати наші відносини з Олександром чи краще сказати одразу їй правду. 

Саша підвіз мене до офісу, а сам поїхав додому переодітися. Про Наталю ми не розмовляли. Я боялась торкатися в розмові цієї теми. Поцілувавши мене на прощання, він сів в машину, що невдовзі зникла за поворотом. А я ще довго стояла на місці і не могла наважитися зайти в середину офісу.  Коли все таки зібралась та пройшла на своє робоче місце, то виявилося, що Наталки не має. Її тимчасово перевели до іншого підрозділу для стажування іншого працівника.

— Уф, — полегшено зітхнула. Я розумію, що це лише тимчасове явище і раніше чи пізніше мені не уникнути з нею зустрічі. Але це буде не сьогодні...