Глава 11

Глава 11 

Як він міг цілувати мене, говорити слова ніжності та мати одночасно стосунки з Наталкою. ЇЇ очі сіяли,  коли вона розказувала про їхні відносини. А я ледь стримувала сльози. Ледь вистарчило сили, щоб не закричати від обіди. Наталя хороша людина, я не хочу робити їй боляче. Вирішила мовчати. Старалася окунутися вся в роботу, щоб не було часу на думки про нього.

Допомагало досягти хоч якогось внутрішнього комфорту  зближення з Антоном, але лише по дружньому. Я зрозуміла, що відчуваю до нього лише вдячність та теплоту за той час, що ми були разом. Після моєї відвертості, він зізнався, що відчував більше вину переді мною за те, що поїхав 7 років тому, ніж кохання. Ціную нашу дружбу. Можна вважати, що я перегорнула цю сторінку свого життя.

***

Вже вечоріло. Хотілось укутатись в мякеньке одіяло та подивитись якийсь комедійний фільм. Я саме зробила собі чашку гарячого какао, приготувала для себе уютне містечко на диванчику перед телевізором, як почула дзвінок в двері. " О, може Лінка складе мені компанію" — в голос сказала сама до себе. Лише вона може прийти без запрошення у будь-який час. Швидко накинувши на себе халат, я побігла відчиняти двері. 

— Можна увійти, міледі? — переді мною стояв він. Саша мав розгублений вигляд.

— Що ти.. Чому ви прийшли? 

— Нам треба поговорити! — більш рішуче вимовив джентльмен

Я відчинила двері до кінця та жестом руки запросила його в квартиру.  Серце знову почало гучно стукати, здавалось його чути на цілу прихожу. Мене переповнювали суперечливі думки. Влаштувати Олександру Андрійовичу істерику чи піддатися спокусі та кинутися йому на шию з поцілунками. Але це означало забути все, що я знаю, забути про його відносини з Наталею.

Мовчки ми пройшли в гостину і немов завмерли, стоячи один напроти одного. Я відвела погляд в бік, не могла дивитися в його очі. " Говори ..говори!" — стримувалась щоб не закричати в голос. 

— Я хотів пояснити свою поведінку тоді в моєму кабінеті.

— Про що ви, Олександр Андрійович? — вдаю, що нічого не розумію

— Розумію, що ти ображена на мене, — він замовк на хвилину, — Я думав, що зможу відпустити тебе. Забути твої очі, — він підійшов ближче та додав, — Не зміг! 

Я поглянула на нього. Саша не ворушився, лише було видно як сорочка в області його грудей піднімалася та опускалася від частого дихання.

— Ти пробачеш мені? — Джентльмен взяв мої руки, притулив до  себе так, щоб я відчула його ритм. 

— А як же Наталка? — запитала хриплим голосом та висмикнула з його ласк свої руки.

Він здивовано подивився на мене, здалось вдихнув повітря, щоб щось сказати, але змовчав. "Невже він хоче встигнути за двома зайцями одночасно?" — розсердившись подумала, але мовчки чекала його відповіді.

— Ти знаєш ? — нарешті він насмілився запитати, — Звідки? Хоча це вже не має значення...  Я сьогодні розірвав наші стосунки.

Від автора 

Дорогі читачі не забудьте підписатися або додати книгу в бібліотеку, щоб не пропустити продовження