Глава 10

Глава 10 

— Втратила свідомість ? —  перепитую я Наталку.  

— Прийшла вся бліда та за хвилину впала на підлогу, — киває головою стверджувально Наталя.

Виходить одразу після нашої розмови — розмірковую подумки.

— З нею все добре? — стараюсь говорити спокійним тоном.

— Так, все гаразд. Катя випила ліки  та її стан покращився.

Мене охопило почуття неспокою, при Наталці наче вдавалося триматися байдуже до цієї ситуації. Але відчуття, що закралося десь в душі, не покидало мене. Я припускав, що моя вчорашня поведінка так вплинула на Катю. 

Тоді, в кабінеті я ледь стримався, щоб не притиснути її до себе, що відчути смак її поцілунку. Боявся, що якщо наші погляди зустрінуться — не здержу дану собі обіцянку. Я твердо вирішив залишитися з Наталкою. Вирішив  придушити в собі почуття, що виникли до міледі. Заставив себе повірити, що відчуваю до неї тимчасове захоплення, яке пройде саме собою. 

***

Не могла заснути всю ніч, мені було ніяково за мою непритомність. Надіялась, що всі повірили в легенду з ліками і сьогодні питань не буде. На роботу прийшла заздалегідь, обклала документами весь стіл та окунулась в роботу. Не помітила як всі почали розходитися на обід. 

— Кать, на обід зі мною підеш? — запитала Наталка.

— Залюбки, — весело відповіла я.

Вирішили поїсти в кафе через дорогу. Там смачно готують і комфортні диванчики. Особливу атмосферу створювали картини вуличних художників про життя в старовину. Приковував увагу також одяг офіціантів. До нас підійшов один із них. Він був одітий в лляну сорочку із високим коміром, підперезану тканинним ременем, в полотняні штани та взутий в плетені личаки. Поки я розглядалася навкруги, Наталя замовила нам по комплексному обіді та по келиху червоного вина. 

— Я хочу відкрити одну таємницю, — усміхаючись сказала Наталя дзвінким голосом.

— Уважно слухаю, — я підсунулась ближче та всілася зручніше.

— Я по вуха закохана в одного молодого чоловіка, — зніяковіло продовжила вона, — Ми тримали наші відносини у таємниці, але тепер я хочу тобі зізнатися.

— Розкажи про нього! — я відпила вина та сіла в притул до Наталки, — Де і коли ви познайомились? 

— Це Олександр Андрійович, наш директор. Ми разом вже тривалий термін, стараємось разом їздити у відрядження. Але на роботі у нас чітко робочі відносини. Ось минулого тиждня...

Наталя говорила, але я вже не чула її слів. Не знаю чи вдалось мені видавити з себе природню посмішку та вдати, що її слухаю. Хоча вона так захопилась своєю розповідю, що здається і не помічала нічого навколо себе.