Глава 7

Глава 7 

На дворі знову дощило. Осінь вже вступила в свої права. В таку пору особливо хотілося відчувати обійми коханого. Але на роботу сьогодні  прийшлось добиратися самій. Джентльмен поїхав у відрядження. Його не буде цілий тиждень. 

Час тягнувся повільно. Я переглядала повідомлення на мобільнику. Очікувала якоїсь вісточки від Сашка. Але нічого не приходило. "Він поїхав не на відпочинок. Вільного часу, мабуть, зовсім не має" — заспокоювала себе. 

—  Поділишся своїми роздумами? —  запитав одного вечора Антон. Можливо він знає мене краще, ніж я вважала. 

—  Ти про що? — спробувала ухилитися від відповіді. 

— Важко не помітити твою загадковість останніми днями! Хочу почути її причину сьогодні за вечерею.

Я лише угукнула у відповідь та зробила вигляд, що дуже зайнята роботою. Справ дійсно було багато, але зосередитись на них було не можливо. Мені так потрібно поділитися  своїми переживаннями. Антону, нажаль, розказати, що мене гризе було б недоречно. Лінка поїхала відпочивати. Та, навіть, моя нова подруга із офісу — Наталка,  також була у відряджені. Потрібно прогнати із голови всі думки про Олександра Андрійовича.

***

Келих вина та романтична атмосфера в хорошій компанії  легко змінила мої думки. Сюрпризом було місце куди ми приїхали.  Це був приміський будинок, що за декілька кілометрів від міста. Прихопивши все необхідне для пікніку ми швидко приготували вечерю. За розмовами не помітили як проминув час. Було таке відчуття наче я заново закохуюсь.  Це не пам'ять про минуле, це нове почуття.

— Ти впевнена в своїх почуттях? - запитав Антон.

—Ні, я ні в чому не впевнена. Всі почуття перемішалися. Перше кохання , дружба та  ще те, що зараз ... —  на хвилину я замовкла.  — Ти і я  знайомі майже все життя. Ті роки, що  розєднали нас, наче стерлися з пам'яті.  Я розгублена.  Але зараз мені добре з тобою.

Антон мовчав. Він не відводив погляду,  потім міцно обняв мене  та поцілував. Я відповіла взаємністю.

—  Всі ці роки не міг тебе забути! Ти часто снилася мені.

— Як же... Мені казали, що ти заручився ... — Антон підніс пальця до моїх губ, зупинивши мене.

— Це було бажання  батьків. Але я  не міг без кохання, тому повернувся назад в рідне місто. 

— Я не знала, що ти повернувся.

— Я так скучив, — ніжно промовив він.

Немов камінь  з серця зняв. Я стільки часу не могла змиритися з тим, що Антон знайшов собі іншу. А тепер , коли я все знаю...  Від щастя на моїй щоці з'явилися сльози. Він кохав мене весь цей час!

Але як же Джентельмен? Що я почуваю до нього? Ще декілька годин тому я не могла думати ні про кого іншого. Мене турбувала його байдужість до мене цього тиждня. Чи не забув він про мене?  Тепер ж я сама зайнята іншими думками. Може це доля підказує мені.  Обрати шкільне кохання чи теперішню закоханість?