Глава 6

Глава 6 

Сонячне проміння вже виднілося  крізь штори. Потягнувшись в ліжку, я прищурилась та поглянула на годинник. Запізнююсь! — скрикнула я. На одному подисі зіскочила із ліжка. Швидко зібралась і вже перед виходом зазирнула на спливаючі повідомлення у телефоні.  Мої очі округлились, там було два пропущених дзвінка та смс. Все від Мірошник О.А.. На ходу читаю повідомлення. Джентельмен  чекає на нашому місці. Або чекав. Стрімголов біжу до кав'ярні. Добре, що хоч балетки взула —  подумала  я, а через секунду — перечепилась за коріння дерева та звалилась на землю. В результаті підвернула ногу. Сижу, ледь не плачу, нога болить. Кому позвонити? Що робити? Я панікую, на автоматі набираю останній номер в реєстрі дзвінків. 

— Слухаю, Міледі. Мені ще довго тебе чекати? -  почула із мобілки.

— Я підвернула ногу! - відповідаю крізь сльози.

— Катя, де ви? Киньте координати. Десять хвилин і я знайду вас. 

Час тягнувся для мене як резиновий. 

Здавалось пройшла година, але після мого дзвінка пройшло лише 10 хвилин, коли  Олександр мене знайшов.

Він легко підхватив мене на руки, а я обняла його за шию , довірившись своєму рятівнику. Саша заніс мене у свою машину та відвіз в травмпункт. 

В лікарні мій джентельмен не відходив від мене ні на секунду. Його турбота та  можливість бути біля нього так близько, вдихати запах його тіла зводили мене з розуму.

Коли ми повернулися в машину та наші погляди були на одному рівні. Я наблизилась до нього так, що відчувала тепло від його подиху.

— Що ти робиш зі мною, міледі? - ніжно торкнувшись рукою мого обличчя.  Він провів по щоці зверху вниз та зупинився на моїх губах.

Здійснення моєї мрії було так близько. Я не могла більше стримувати бажання. Лише один крок і  наші губи поєдналися в солодкому поцілунку. 

— Як же тепер мені працювати? — ніжно промовив джентльмен та продовжував дарувати мені свої поцілунки.

Якби не його телефон, що вібрував від великої кількості непрочитаних повідомлень, ми б не помітили, що розпочався вже робочий день. Він запропонував взяти мені вихідний на сьогодні та відвіз мене додому.

— Давай тримати наші особисті відносини в таємниці? На роботі, звісно!  Щоб не порушувати професійної етики, -  запропонував Олександр Андрійович та поцілував на прощання.

— Так буде правильно , — погодилась я.

Я не могла повірити, що така неприємна ситуація з моєю ногою, могла так закінчитись. Не втрачаючи ні хвилини, я подзвонила Ліні  та в деталях  розповіла про спільну нашу з джентльменом «таємницю».