Глава 2

Глава 2

Перша співбесіда була призначена на десяту годину. Тому прокинувшись зранку, я швиденько вмилась,  виложила вміст шафи на ліжко та розпочала примірку.

Ех, — зітхнула я, мені б так стала у пригоді  допомога мами. Вона була дизайнером і могла підказати у виборі лише поглянувши на плаття чи то на будь-який інший одяг. Рік тому батькові запропонували керівну посаду в іншому місті, а мама і так працювала дистанційно, тому питання із зміною місця проживання довго не вирішувалось. 

Обрала я білу блузку із кружевними рукавами та червону класичного крою спідницю. Туфлі на підборах видовжували мої стрункі ноги, а розпущене кудряве каштанове волосся до пояса додавало загадковості моїй персоні. Підфарбувавши вії та прозорим блиском губи, я вхопила улюблену сумочку та поспішила в офіс рекламного агентства.

Будівля агентства виділялась серед інших сусідніх будинків, тому розшукати її на вулиці було не складно. Я зібралась з думками та попрямувала на 2 поверх шукати потрібний мені кабінет. У листі,  який я отримала  у відповідь на моє резюме, було детально розписано про дату, час та місце співбесіди.

Приймальня була одразу після повороту на право. Це були дерев’яні двері із золотим надписом.

 «Приймальня

директор – Мірошник Олександр Андрійович

секретар – Варшук Ліля Павлівна»

Я ще раз зробила глибокий видих та постукала у двері.

— Доброго дня!  Я Катерина Іванова, мені назначено на десяту годину! – голосно та впевнено пролунав мій голос, чим здивувала себе адже  нервувала.

На мене звернула увагу молода дівчина років двадцять п’ять, одіта в класичний костюм темно-синього кольору із ґудзиками перламутрового кольору та блакитну блузку. ЇЇ волосся було акуратно заплетено в колосок, а макіяж дадавав її образу витонченості.

Вона сиділа за великим кутовим офісним столом, що стояв напроти дверей.  Почувши мене, секретар відклала якісь документи в сторону, встала з свого робочого місця, ввічливо привіталася та провела мене в кімнату для переговорів, для зустрічі з Олександром Андрійовичем. Саме директор, за її словами,  приймає рішення по підбору персоналу.

Мене залишили в кабінеті, що був поруч з приймальньою. Шкіряний диван та два крісла, що стояли навколо скляного столу займали майже весь простір в приміщені. На стіні, проти дивану, висіла картина із мальовничим пейзажем водоспаду із підписом автора. Роздивитися, що саме написано на картині, я не встигла – у кімнату  хтось ввійшов.

— Доброго дня!  Влаштовуйтесь зручніше, комфорт наших майбутніх працівників дуже важливий для нашої компанії, —  спокійно сказав чоловік.

Привітавшись у відповідь, я швидко присіла на диван та протягнула йому своє резюме. Він оглянув мене зацікавленим поглядом та почав вивчати надані йому документи. На його обличчі поволі почала  з’являтися легка усмішка,  він ніжно подивився на мене і знову опустив очі до листочка в його руках.

Я не втрималась і почала розказувати свою підготовлену промову, а він все мовчав і усміхався. Сказати, що я була розгублена – це нічого не сказати. Спочатку по тілу почали «бігати мурашки», а потім все тіло почало неначе горіти. Невизначеність почала перетворюватись у роздратування.  Я замовкла.

Мій співбесідник знову зосереджено подивився на мене і здалось хотів щось сказати, але не встиг.

— Доброго дня! Вибачте, що затримався. Це не в моїх правилах, — почувся такий знайомий мені голос. — Дякую, Антон Миколайович, що попередили Катерину Петрівну, що я затримаюсь.

Користуючись тими секундами,  поки мій співрозмовник закриває мене собою - пробую зібратись із думками та зорієнтуватися в ситуації. Отже, я тут розпиналась перед невідомо ким, а зараз у мене буде розмова із справжнім директором. Мене переповнюють змішані почуття. Хто цей нахаба, що видав себе за директора?.. Хоча він не представлявся! Це ж я…

В роздумах я й не помітила як мій попередній співбесідник передав мої документи іншому чоловікові та вийшов із кімнати переговорів, закривши за собою двері.

— Катерина Петрівна! – почула я знову такий знайомий та ніжний голос.

Перевівши погляд в сторону дверей, я ледь не втратила свідомість. Переді мною стояв мій джентльмен…