Пролог

Глава 1 

Хотілося зупинити час, щоб ще хоть трішки насолодитися теплотою. Це, мабуть,  остані теплі дні осені. Вечірнє сонячне проміння ще гріло та пестливо лоскотало лице, а під ногами відчувався шурхіт опалого листя. Я люблю осінь саме за такі моменти.  В повітрі, наче,  літають якісь феромони, що так і налаштовують на романтику. Можливо тому, я цілий день відчуваю  аромат його парфумів, згадуючи нашу зустріч раз за разом.

— Заходьте, міледі,  –  ніжно усміхаючись, незнайомець  притримав двері та пропустив мене в середину приміщення.

 Мій джентльмен – так я його подумки назвала. Високий, спортивної тіло будови, з правильними рисами обличчя чоловік. Одягнений в класичний костюм темно-синього кольору, білу сорочку та туфлі останьої колекції. Він ще декілька хвилин стояв під входом в заклад та допивав своє лате із бумажного стаканчика. Я могла потайки спостерігати за ним з середини приміщення через великі панорамні вікна. Ми частенько ходимо сюди з Лінкою.

Ліна, а точніше Ліна Марців  – моя найкраща подруга ще із школи. Живе вона поверхом вище із своїм чоловіком Романом та котом Фішкою. Мене завжди веселила кличка її кота. Нам, завжди, весело та цікаво, незважаючи на те, чим ми займаємось. З нею я  ділюся всіма своїми думками та планами на день чи то на життя. 

До речі, сьогодні був мій  останій робочий день в салоні, де я пропрацювала майже два роки. Але зрозумівши, що це не та сфера де б я хотіла працювати — вирішила змінити  роботу. Неодноразово Лінка запевняла мене, що в мої 23, із дипломом економіста із відзнакою, моєю впертістю та гарненьким личком -  у мене  є всі можливості знайти перспективну роботу по душі.

Чи могла я здогадуватись, що це був останній день мого спокійного, розміреного  життя.  Що наступних декілька місяців будуть для мене такими емоційно насиченими.