Епілог

Час промайнув швидко.  На березневі свята Максим нарешті зробив Оксані офіційну пропозицію .  Чесно кажучи, дівчина вже давно на це чекала, але коли настав той момент невимушено пожартувала .                                                                                                                               - Ти що вирішив зекономити ?  Об’єднати  наші заручини і Восьме березня ? Хоча насправді мені байдуже, я згодна!                                                                                                                                    На першій  зустрічі батьків було вирішено пишне весілля не робити, тим більше, що Оксана просто панічно боялася білих суконь.  Батьки запропонували  молодятам  розписатися і тихо відсвяткувати в  сімейному колі, не більше десятка друзів . А от на весільній подорожі вже не економити, щасливі Максим і Оксана одностайно вибрали  Францію.                                                                                                     Це були для Оксани найщасливіші чотири дні, хоча весняний Париж зустрів їх прохолодою і дощами. Вони гуляли вулицями міста, пили червоне вино в затишних кав’ярнях,  Максим  час від  часу фотографував себе і кохану.                                                                                                               На другий день після повернення додому хлопець знову здивував кохану. Коли стомлена після роботи  Оксана відкрила двері, та не повірила очам,  коридор був обклеєний великими фотками з їхнього відпочинку. Ось вона усміхнена біля Ейфелевої вежі, ось Максим з круасаном в руках, а ось вони разом на березі Сени.  Трохи далі великий плакат з блакитним морем і зеленими пальмами і напис  під ним « Місце нашого наступного відпочинку».                                                       

   Одразу після розпису Максим повідомив молоду дружину, що  прийняв рішення  покинути столицю, перебратися до Оксани і  відкрити власну юридичну контору. Дівчина не сумнівалася в тому, що затія буде успішною : Максим в собі уміло поєднував  веселу вдачу, любов до життя і підприємницький хист, а іноді  на певний період  ставав  трудоголіком.         

    Він одразу активно почав підшуковувати підходяще приміщення і секретаря. В центрі аренда була досить високою, тому шукали контору десь ближче до окраїни міста. Поки Максим дивився сотню варіантів, Оксана знайшла підходящу площу просто в сусідньому щойно зведеному будинку.                                                                                                                                                       - Та ти в мене просто талант,- не замовкав Максим обнімаючи кохану.- Може ще й секретаря знайдеш? Розумного, старанного, а головне чесного. Я боюсь довіритись пройдисвіту.               

     Оксана не раз уявляла поруч з Максимом молоденьку симпатичну секретарку і їй, чесно кажучи, було чомусь дуже неприємно. Дівчина довіряла коханому, але десь там, дуже глибоко в душі, їй все ж було  страшно.                                                                                                                  -  А які критерії відбору? - уточнила  Оксана.                                                                                                  - Найелементарніші!-  Максим  почав загинати пальці.- Щоб добре друкувала, професійно спілкувалася з клієнтами, не відволікала мене дурницями, прибирала офіс, бо ми не маємо зайвих коштів, і погодилась працювати за мінімалку.                                                                                    Оксана зробила дуже серйозне обличчя.                                                                                                        - Та є в мене одна кандидатура.                                                                                                                          - Невже?- не повірив Максим .- Ти знаєш таку божевільну .                                                                             - Звісно знаю, інакше і б не розпочала цю розмову.                                                                 Заінтригований хлопець  вирішив не відкладати на довго  зустріч з претенденткою.                           -  Попроси нехай приходить завтра.                                                                                                            Оксана не погодилась.                                                                                                                                         -А чого ж чекати до завтра, краще все вирішити сьогодні.                                                                              - Сьогодні? - засумнівався хлопець  - Ти на годинник подивись, вже о пів на десяту вечора, мені здається трохи запізно.                                                                                                                                         - А мені здається, що якраз вчасно,- Оксана встала з дивану - познайомся твій новий секретар.                                                                                                                                                                                             - Ти?-  здивувався Максим.                                                                                                                                  - Звісно я,- підтвердила дівчина .- Я єдина, хто стовідсотково відповідає твоїм вимогам.                                                                                                                                               - А як же поліклініка?                                                                                                                                                - Та ну її, мені здається я там засиділася, пора спробувати щось нове.                                                                                                                      - А як же мрія стати лікарем?                                                                                                                                                   - Лікарем стане хтось інший .                                                                                                                                                          - Дивись не пожалкуй потім, бо я дуже вимогливий керівник .                                                                 - Та ніколи,- впевнено заперечила дівчина  - бо я дуже вимогливий секретар.                                На тому і порішили.                                                                                                                                            На роботі зайвих питань не ставили, звільнили і навіть відробляти два тижні не попросили. Оксана повністю  заглибилась в облаштування нового офісу, шукала недорогі  меблі, домовлялася про заміну замків в дверях, закуповувала  канцелярські дрібнички.                                                                                                             Якось їдучі в трамваї, звернула увагу на сивого чоловіка з великими  господарськими сумками.  Він стояв ближче до дверей, на кожній зупинці виглядав на вулицю, видно добре не знав дороги і боявся заблудитися. Пасажири раз - у- раз перечіплялися через його речі, сварилися і вимагали звільнити прохід . Чоловік чемно вибачався, але продовжував стояти на місці. Оксана підійшла ближче до дверей і не повірила своїм очам - це був Петро Петрович, колишній голова села Лисички. Він також пізнав дівчину.                                                                                        - Оксаночко, видно сам Бог мені тебе послав, допоможи. Дочка  Іринка в медичний поступила, як і ти скоро вивчиться на фельдшерку. Я їй передачку везу і здається трохи дорогу забув, допоможи.                                                                                                                                                 - Та з радістю,- Оксана підхопила одну сумку ,- наша зупинка, виходьте.                                Дівчина взялася донести сумку до самого гуртожитку, а заодно і трохи потеревенити.  Спочатку Петро Петрович скаржився на те , що в селі знову закрили медпункт.                                                                                                                                         - Як ти поїхала так все і рухнуло,- бурчав чоловік. - Кілька разів присилали нових медичок, але ніхто навіть  на місяць не затримувався, вже більше року як на дверях  замок висить. Та нічого, Ірка вивчиться і стане до роботи, я її знаю, вона село не покине.                                                                                                                                           -А як там стара Килина,- перебила його Оксана ,- давно мені не телефонувала.                                                                                         -А що там Килина, померла стара цього року якраз на Паску, батюшка в церкві казав, що прямо в Рай попаде небога.                                                                                                                        Петро Петрович трохи зажурився, але продовжував.                                                                                                                    - Добра була людина і мені  в сільраді до останнього допомагала. Але то нічого, сини її гарно похоронили, хату не продали, собі під дачу залишили.                                                                                                      Оксана  витерла сльозу,  їй було  сумно від того, що забула про бабу Килину. Заклопотана власними проблемами навіть на свята їй не зателефонувала.  Ще трохи пройшли помовчали  і нарешті дівчина зважилась запитати про колишнього чоловіка.                                                                                                                                            - Я як там  живе Яроменко Олег?                                                                                                                                  -  Яроменко? Твій колишній? А ти що не знаєш?- здивувався Петро Петрович.- Невже Килина тобі не передала?                                                                                                                                                                  -  А що вона мала передати?-  поцікавилась Оксана.                                                                                               - Видно не хотіла тебе тривожити,- зробив висновок чоловік.  - Недобра історія з ним трапилась. Приженився він до місцевої хвойди, грошики мав, горілочку купував, так і жили. А  потім до тої зірки законний чоловік з  в’язниці повернувся. Ми думали все, прожене він Олега, але ж ні, почали втрьох пити. Та пройшов час і гроші  закінчились, ось тоді законний добре відмегелив Олега і викинув на вулицю. А було це взимку, ще до нового року, сама розумієш на вулиці страшна холодрига. Вранці підібрали Олега замерзлого на снігу, три дні в лікарні пролежав і все … готовий . За рахунок села біля матері і поховали.