Медальйон

    З часом спілкування Максима і Оксани по телефону  стало доброю традицією : зранку до роботи, в обід і після роботи. Про що говорили  навіть не пам’ятали, просто почути знайомий голос,то вже було щастя.  На вихідних  Максим  старався приїхати до Оксани, а їноді і вона до нього в Київ.                                                                                                                                                  Незабаром  об’явився Віктор Шарапен .                                                                                                                    - Везе тобі, мала, як нікому. Квартирку тобі знайшов у новобудові, просто ляля. Однокімнатна, але  площа  пристойна.  Головне, що конс’єржка  знизу сидить, твого колишнього точно не пропустить.                                                                                                                       - Вікторе, я вас знаю не перший день,- Оксана  хитро посміхнулася,- а тепер прошу розказати про недоліки  житла.                                                                                                                                                      - Та їх просто нема, одні плюси, - Віктор  підморгнув .- Новенька  квартирка, сама  зробиш на свій смак.                                                                                                                                                                     - Тобто тільки чорновий варіант,- уточнила дівчина.                                                                                   - Але ж новенька і в  Північному мікрорайоні, тебе там  ніхто ніколи не знайде.                                  - Отже за мою двокімнатну  в спальному районі мені пропонують однокімнатну на околиці та ще й чорновий варіант? – перепитала дівчина.-Тобто я маю вкласти ще купу грошей, щоб мати просто можливість там жити?                                                                                                                                                                     - Мала, ти трохи не так ставиш пріоритети,- Шарапен  довго підбирав слова і нарешті  озвучив.- Ти міняєш старе життя на нові можливості. Не прогав цей шанс.  - Можливо в твоїх словах і є доля правди,- Оксана помовчала хвилину,- хтось би відмовився, але я згодна, досить мені жити у подруги, пора звити власне гніздечко.                                                                                                                                     Віктор задоволено потер руки.                                                                                                                             - Я знав, що ти погодишся. За це  ще й отримаєш бонус : за мій кошт тобі поставлять ванну і унітаз, ну а далі сама. Хоча ні,  я тобі ще  подарую досить гарненьку кухню.                                                                                                                           - А що це за атракціон небаченої щедрості?- здивувалася Оксана.- В чому твоя підстава?                                                                                                                                        - Не бикуй,- Віктор  звів брови,- тобі не личить. Кухня моя власна,  Іриночка вже давно просила замінити. Ми новеньку собі недавно приглянули, а цю тобі дарую від щирого серця.            

  - Я пані не горда, приймаю всі подарунки, - Оксана  закивала головою.- Якщо подаруєш гарненький диван і шафу я також прийму, бо мої меблі Олег напевно давно пропив, або потрощив .                                                                                                                                                                  - А губа не трісне ?- Віктор зареготав.- Я думав, що допомагаю нещасненькій , а ти за мій рахунок всі свої проблеми хочеш  вирішити. Так?                                                                                      - Зовсім ні!- заперечила дівчина.- Але прошу весь обмін робите без мене. Всі папери я підпишу, але бачитися зі своїм колишнім не хочу.                                                                                                                                        - Все як завжди,- підсумував Віктор.- Завтра чекаю тебе у нотаріуса, там ти отримаєш ключі від нової квартири.                                                                                                                                                   - Дякую, Вікторе, до завтра.                                                                                                                               І вони розійшлися.                                                                                                                                                     На радощах Оксана зайшла до будівельного магазину, приглянула собі недорогі веселенькі шпалери, а потім  прицінилася до  ліжка і шафи. Дівчина розуміла, що грошей обмаль і купити все необхідне зможе лише оформивши кредит, але все одно раділа, вона давно вже мріяла про своє власне житло  і нове щасливе життя.                                                                                            Наступного дня в кабінеті нотаріуса  Оксана підписала всі необхідні папери. Після всіх необхідних процедур Віктор повіз  дівчину на нову квартиру. По дорозі він не замовкав, реготав і розповідав про  зустріч з Олегом.                                                                                                      - Уявляєш,  заходжу я в квартиру, встиг лише поріг переступити, а твій придурок на мене  з кулаками накинувся!  Ну точно придурок, я ж колишній боксер, у мене удар добре поставлений. Я його просто по стінці і розмазав, правда потім трохи і сам перелякався. Твій лежить і не ворушиться, я подумав, що все, готовий. Побіг на кухню, приніс водички, облив і нічого, очапав сердешний.                                                                                                                                            - Він  напевно думав, що то я прийшла,- оксана посміхнулася.- Обізнався, бідолаха.                                                            Віктор продовжував реготати.                                                                                                                               - Коли  Олег нарешті зрозумів на кого руку підняв, мало вдруге  не вирубився. А коли дізнався, що ще й квартиру пора звільняти, в ногах валявся, плакав як мала дитина.                                                                                                                                            -  А він і є дитина, велика  вередлива дитина, - Оксана  зловила себе на думці, що говорить про Олега, як про зовсім сторонню людину.- Але може це і на краще, подорослішає. Та й безхатьком він не лишиться, кімната в гуртожитку у нього все ж лишилася.                                                                                                                                         У відповідь Віктор щось невиразно пробурмотів  і перейшов на свою улюблену тему - анекдоти.  Оксана його вже не слухала, вона  уявляла як приведе Максима в свою квартиру, і вони нарешті зможуть побудувати нові стосунки.                                                                                                              – Дивись, який простір, -  Віктор  відкрив дверцята автомобіля. - Повітря чисте, пташечки щебечуть.                                                                                                                                                                             Оксана  не поділяла такого ентузіазму. Критично оглянула  гори будівельного сміття, розбиту дорогу, гурт приблудних собак.                                                                                                                          -  Повітря то добре , а от відсутність громадського транспорту то вже проблема, - не змовчала дівчина.                                                                                                                                                       - Не кисни, за рік сюди маршрутку точно запустять, а поки побігаєш через кар’єр, - Віктор вказав напрямок.- Десять ну максимум двадцять хвилин і ти на кінцевій зупинці десятого трамваю.                                                                                                        -А чому така захаращена прибудинкова територія? -  Оксана копнула ногою розбиту цеглину.                                                                                                                            - Ти хочеш все й одразу, - не здавався Віктор. - Тут заплановано побудувати цілий  мікрорайон, але поки що звели перший будинок. Та й чого тобі  перебирати, заходь в під’їзд, побачиш свої володіння.                                                                                                                                                                    Піднялися на четвертий поверх, чистий коридор пофарбований  в блакитне. Відкрили надійні  металеві двері,  з кімнати вийшли  три молодики. Оксана  здивовано звела брови.                                                                                                                    -  Як і обіцяв, - посміхнувся Шарапен, -  хлопці  монтують  сантехніку, а завтра і меблі завезуть.