Мереживна сукня

 Оксана поклала прочитане на стіл, трохи задумалась. Максим  хитро примружив очі.                                                                                                                                           - Напевно хочеш в мене запитати звідки в мене ці папери ?                                                                                                           Дівчина закивала головою .                                                                                                                                                 - Так от,- хлопець продовжував інтригу.- Мій батько навчався в столиці на архітектора.  Любив він блукати Києвом, знаходити старі будинки і робити замальовки. Біля одного особняка до нього підійшов елегантний чоловік і попросив продати малюнок. Так мій батько познайомився з канадським туристом Миколою Рудницьким. Микола Якович поділився своєю непростою історією. Батько щиро йому поспівчував і пообіцяв допомогти розшукати зниклу матір, Марію Рудницьку. І він дійсно шукав, працював в архівах, розпитував людей в тому селі, де залишили хвору Марі , оглянув всі кладовища навколо, але жодних зачіпок не знайшов.  А от десять років тому нарешті прорив, роблячи реконструкцію обласного театру, будівельники знайшли старого листа, захованого під  дошку підлоги. Здається сама доля розпорядилася так, що  лист потрапив в руки батька, він керував тією реконструкцією. Яків Петрович ще встиг прочитати останнє послання своєї коханої.                                                                                                                    - І він нарешті дізнався що трапилося з його дружиною?- не стрималася Оксана.-  Дізнався чому  Марія так і не воз’єдналася з сім’єю?                                                                                                                                                                                   - Так, це вже було значно простіше. Газети того часу писали про трагічну загибель  солістки театру Марії  Іванової. Її  смертельно поранили під час пограбування на якійсь Богом закинутій кузні. Як вона туди потрапила ніхто не знав. Але газети писали, що знайшов її місцевий селянин. Хотів відвезти в місто в лікарню, але дорогою Іванова померла.                                                                                                                                        - Здається на долю цієї нещасної жінки випали всі можливі випробування. Чому постраждала саме вона?                                                                                                                                                                                 - Погано ти в школі учила  історію, - підсумував  Максим,- в той час долі людські ламались як сірники. Гинули тисячі, вдалося вижити обраним.                                                                                                                                                               - Але чому тільки тепер поставили пам’ятник ?- перепитала дівчина.-  Не думаю, що через фінансові проблеми .                                                                                                                                                 - Тому, що історія ну надто складна,- продовжив  свою розповідь Максим.- Що трапилося з Марією ми вияснили, а от де її поховали надовго лишалося таємницею. Надмогильний скромний дерев’яний хрест згнивав за кілька років, а записи в документах на кладовищах в ті роки велися заплутано і зберігалися вибірково. Ми майже втратили надію, але зовсім недавно, тільки уяви собі, ми знайшли свідка тих трагічних подій.  В ті далекі роки  син місцевого священика , Семен  Мартинюк, не тільки  допомагав батьку проводити служби, але й доглядав за кладовищем. Він добре пам’ятав місце, де поховали  артистку, навіть невеликий надгробок з камінців виклав. Потім він вивчився на вчителя географії і разом з дітками досліджував рідний край, а вже будучи на пенсії виклав в інтернеті весь той зібраний матеріал. Були там згадки і про могилу  Марії Іванової. Саме та невеличка  публікація допомогла нам спочатку знайти Семена Івановича, а вже він показав нам закинуту могилу.                                                                                                                                              - Яка сумна історія,- Оксана витерла непрохану сльозу .- Я уявляю як зрадів Яків Петрович.                                                                                                                                                – Та ні,  Яків Петрович до того часу не дожив. Перепоховати батьків разом хотів Микола Якович, але це виявилося надто складно. Навіть на те, щоб довести, що Марія Іванова і Марія Рудницька - це одна особа можуть піти роки. Тому син вирішив зробити все значно простіше : приїхав на могилу  до мами з невеликим вузликом землі з батькової могили.  І навпаки завіз  в Америку  жменьку українського чорнозему. Микола Якович вірить, що тепер нарешті його батьки воз’єднались навіки.     

      Трохи посиділи мовчки, кожен думав про своє.                                                                                                                                       - Я чесна людина,- Максим  знову посміхнувся,- розказав тобі все що знав, тепер твоя черга.  Тільки прошу без брехні, не кажи, що випадково на кладовищі гуляла. Я як побачив тебе біля могили, то мало не посивів, думав що небіжчиця прийшла роботу  приймати.  Ви ж схожі як близнючки, чи може я чогось не знаю, може Марія встигла побудувати іншу сім’ю, а ти її правнучка? Давай не інтригуй, я просто згораю від цікавості.                                                                                                                                                          - Щось полум’я не бачу,- пожартувала дівчина .                                                                                      Хлопець незадоволено засопів .                                                                                                                                          - Ну добре, розкажу тобі всю правду, як на сповіді . Тільки історія моя не менш сумна і зовсім не романтична ,- дівчина  потупила очі, їй так легше було говорити.