Весільна сукня

Дівчина вийшла на вулицю, сіла на лавку під розлогою липою і почала ще раз перебирати папери. Випадково на очі потрапила візитка  “Шарапен Віктор“.  Це ж треба, скільки часу пройшло, а  папірець не загубився.  Оксана згадала і свою першу квартиру, і кремезного Віктора, і його вміння вирішувати проблеми. Мимоволі майнула думка, що може це все не даремно, може варто до нього знову звернутися? Дістала телефон, трохи покрутила в руках, підібрала слова для розмови, нарешті наважилася і набрала номер.                                                                                                                                                                      - Але!- голос Віктора ревів як труба.                                                                                                                                               - Добрий день,- почала розмову  Оксана.                                                                                                                           Але Віктор її одразу перебив .                                                                                                                                                         - Слухай, подруго, давай по  суті, я тут трохи зайнятий .                                                                                  Оксана швиденько затараторила                                                                                                                                                   - Ви живете в моїй квартирі, я знову хочу продати квартиру, допоможіть мені!                              - А то це ти, бідолаха,- хлопець засміявся, - впізнав.  Квартири- це не телефонна розмова. Чекаю тебе в сквері біля будинку десь за дві години, не раніше .                                                                                     - Біля мого будинку? - перепитала дівчина.                                                                                                                                                       - Ні, уже біля мого,- і він кинув слухавку.                                                                                                                    Їхати тролейбусом Оксані зовсім не хотілося, до зустрічі з Віктором  часу було вдосталь, тому і вирішила трохи прогулятися пішки. Місто жило своїм буденним життям. Біля ринку метушилися   вантажники, з музичної школи  фальшиво лунала скрипка, на лавці у сквері про щось голосно сперечалися дві бабусі. Оксана підійшла до банкомату, перевірила рахунок.                                                                                                                                                                                                - От добре, аванс уже прийшов . Я знову маю власні кошти,-  раділа дівчина.                          Вже хотіла йти далі, але звернула увагу на нову яскраву вивіску.                                                                                               - Весільний салон відкрився. Це ж  треба. Одні розлучаються, а інші в цей час одружуються.                                                                                                                               Вже майже пройшла повз, але  чомусь зупинилася. Захотілося зайти і просто подивитися на сукні.                                                                                                                                                                     В-ам допомогти? -  молода продавчиня  з бейжиком  « Аліна»  виглянула з-за манекена і мало не налякала Оксану.

 - Та ні, дякую, я тут трошки роздивлюся, якщо ви не проти .                                                           

  - Звичайно, але це товар з попереднього завозу ,-  продовжувала люб’язна продавчиня.  - Якщо трошки зачекаєте, я розкладу новий, вибір буде значно більший.                                                                                                                                                          - Дякую, але мені і цього вистачить. Я тільки подивитися хоч .                                                                                                                 Оксана повільно розглядала манекени, а продавчиня тим часом розкривала величезні коробки.  За хвилин десять до салону зайшла власниця.                                                                                     - Ну як товар?- звернулася вона до продав чині.- Правда чудовий і коштує набагато дешевше. Розлетиться  наші сукні як гарячі пиріжки,  літо саме наш сезон.                                                                                                                                                - Ліно Василівно, в основному все добре, але одна сукня не наша,- продавчиня поманила власницю в глиб магазину .                                                                                                      - Що значить не наша ?- Ліна Василівна так підвищила голос , що Оксана аж стрепенулася.                                                                                                                                                                   - Та гляньте самі, вона блакитна!- взялася пояснювати продавчиня.- Не біла, не рожева,  а саме блакитна. Ви знаєте хоча б одну наречену яка б обрала такий колір?                                                                                                          Оксана зацікавилася розмовою і підійшла трохи ближче.                                                                                                         - Таку сукню можуть купити тільки на нетрадиційне весілля? - тихенько продовжувала продавчиня .                                                                                                                                                                - Не говори загадками, Ліна Василівна була роздратована .                                                                                                                                              -Ну це коли наречена і наречена …Розумієте ?- тихенько пояснювала продавчиня.- Так іноді буває.                                                                                                                                              - Не мели дурниць!- Ліна Василівна уважно розглядала вміст коробки.-  Напиши на ціннику, що це сукня святкова. Може хтось на випускний в школу візьме. Молода ти, Аліно, і дурна, тобі ще вчитися у мене і вчитис .                                                                                                     Господиня повністю дістала сукню з коробки.                                                                                                                    Оксані вона дуже сподобалась  і колір, і мереживна тканина і фасон. А от господині салону зовсім ні.                                                                                                                                                                     – Якесь воно надто скромне ,- Ліна Василівна продовжувала оглядати сукню.- Не ходовий товар. Хоч би гроші відбити, а то зваляється.                                                                                                                            - А це що таке ?- Аліна тикнула пальцем в тканину .                                                                                - Це дірка, ще й яка велика!-Ліна Василівна піднесла товар ближче до вікна.                                 - Може в майстерню здамо, там трошки підлатають,- не здавалась  продавчиня .                                                                                                                                                          - Там за ремонт стільки здеруть, що краще викинути на смітник ,-  Ліна Василівна спересердя кинула сукню в коробку.                                                                                                                                                - Забери цей непотріб, на шмаття порви, щоб я його більше не бачила,- жінка рвучко повернулася. -  От скажи мені, Аліно  чого я спокусилася на цього нового постачальника? Брали раніше весь товар у перевірених людей, якщо виникали проблеми, то завжди можна було повернути, або обміняти.                                                                                                                                                                - Спокусилися , бо тут ціни інші,-  продавчиня хоч якось хотіла її заспокоїти .                                         - Не ціни , а люди інші ,- константувала Ліна Василівна.                                                                                                                                                    Оксана підійшла до коробки, роздивилася плаття  і на мить уявила себе в ньому.                                                                                          -А можна я собі візьму,- звернулась вона до хазяйки салону.                                                                     Ліна Василівна враз повеселіла.                                                                                                                                            - Ти ж напевно все чула, товар має зовсім невеличкий дефект.  Але я тобі зроблю дуже гарну пропозицію.  Ми заберемо з цінника один нулик і навіть поділимо на два.                                              - То ви ж хотіли його викидати?- здивувалася дівчина .                                                                                         - То були просто емоції,- Ліна Василівна взяла Оксану за руку.-  Заберемо нулик  і не на два, на три поділимо цінник. Погоджуйся - це дуже щедра пропозиція .                                                                                                                                               Оксана покрутила сукню в руках, подумала і погодилась.                                                                                                                                                        - Гарно запакуй товар нашому шановному покупцеві і синій бантик он той подаруй.- роздавала вказівки продавчині Ліна Василівна.                                                                                    Вже виходячи з салону Оксана почула настанови   Ліни Василівни .                                                                              - Учись у мене, Алінко, поки я жива.  Хоч невеликі гроші виручили, а все ж в збитках не залишилися.                                                                                                                                                   Щільно зачиняючи вхідні двері Оксана про себе подумала.                                                                                               - Таки ще залишились Кицюньки в торгівлі.                                                                                           Обхопивши великий пакунок обома руками дівчина весело крокувала до скверу. Вона підійшла до першої  лавки, засунула під неї пакунок, щоб не відволікав від серйозної розмови, а сама стала поруч.                                                                                                                                                                                                                                 За десять хвилин підійшов Віктор.                                                                                                - Привіт, мала! Виглядаєш , щось не дуже. Давай швиденько викладай свої проблеми. Я що зможу, то порішаю.                                                                                                                                                         Сіли на лавку і Оксана без особливих подробиць переказала свою сумну історію.   Віктор повсякчас ставив запитання .                                                                                                                                                - Кому належить квартира?                                                                                                                                            - Хочеш поміняти чи продати?                                                                                                                                                     - Тільки квартиру чи ще й гуртожиток?                                                                                                                              - Що хочеш отримати?                                                                                                                                                                    І нарешті підвів підсумок.                                                                                                                                                  - Отже, красуне, ти хочеш свою двокімнатну обміняти на рівноцінну, але в іншому районі, або на однушку, а  гуртожиток залишаємо твоєму благовірному. Так?                                                                                                                                                              Дівчина схвально кивнула головою.                                                                                                                                 - Ну тоді давай ключі, бо я так зрозумів, що ти при виселенні благовірного присутня бути не хочеш.