Частина 19

Вже третій день як Оксана ховається від  Олега, навіть відгули взяла на роботі.  На вулиці літо, хворих майже немає.  Напарниця дільнична лікарка Віра доробляла останній тиждень перед відпусткою, то ж  без жодних вагань погодилася відпустити подругу.                                                                                                                                                     - Оксанко, не хвилюйся,- щебетала Віра у слухавку.- Я сама за тебе заяву написала, а головний уже й підписав.                                                                                                                                             - Дякую, ти мене  просто врятувала.                                                                                                               Віра стурбовано засопіла.                                                                                                                                          - То, звичайно не моє діло, але вчора  в поліклініку приходив  Олег… Тебе шукав.                                          - Ну і як він? Що хотів?                                                                                                                                                                 - Як завжди, охайно вдягнений, люб’язний, пробував навіть жартувати, але ...                                        - Не мовчи, продовжуй, - наполягала Оксана,-розказуй все як є.                                                                                                                                                     - Але дорогі парфуми не перебивали  запах страшного перегару,- випалила Віра.-Ти раніше ніколи мені не говорила ... Він, що, тварюка, зловживає?                                                                                                                                        - І не тільки,- вихопилося у  Оксани.                                                                                                                            - Ти що? - Віра була вкрай стурбована. - Невже може бути щось гірше?                                                                 - Може.                                                                                                                                                                                   –І ти мовчала?  Чому? – дивувалася Віра.- Я ж твоя подруга! Я б допомогла!                                                                         - В своєму сімейному житті я заплуталась як та муха в павутинні. Куди не сіпнешся, то тільки ще більше заплутаєшся, - бідкалася Оксана.                                                                                                                                                        - Оксаночко, сподіваюся ти хоч в безпеці. Я б на твоєму місці розлучилася  і переїхала до батьків.                                                                                                                                                                         - Ворогу не побажаю бути на моєму місці.  І батьківська хата не саме безпечне місце.                        - Невже  навіть так? – співчувала Віра.                                                                                                                                                                 – Вірусю, це довга розмова і я до неї просто не готова, може зв’яжусь з тобою трохи пізніше. А сьогодні пробач,- і  Оксана перервала розмову.                                                                    

   У батьків Олег її вже шукав, в поліклініці також, значить скоро прийде під вікна Ларисиної квартири.  Що робити, вона так стомилася.  Він не відстане доки не отримає гроші собі на випивку. Олег п’є не якусь там дешеву бормотуху, а дорогі коньяки. Він же гурман, виховання покійної Кицюньки. Дома вже нема чого продавати, в борг більше ніхто йому не дасть, лишається тільки вона, законна дружина. Оксана і рада б дати йому ці кляті гроші, але не має жодної копійчини. Просити у Лариси марно, вона давно попередила подругу, що перестане з нею спілкуватися, якщо хоч раз побачить, як та дає гроші своєму пропащому чоловіку. Оксана глянула на годинник, о пів на одинадцяту. Лариса повернеться з роботи не раніше ніж через три години.                                                                                                                                                                          - Чим би себе зайняти? - Оксана оглянула кімнату .- Дивитися телевізор?  Ні! Там одні мелодрами. Прочитати якусь цікаву книжку? Знову ні . Придумала! Вона вкотре вимиє підлогу .                                                                                                                                                                     Пішла у ванну, почала набирати воду у відро. І раптом почула дзвінок. Хтось наполегливо раз -у-раз натискав  на ручку вхідних дверей.                                                                                                    - Невже Олег? Він хоче зламати двері, він хоче зайти в квартиру! -дівчина мало не зомліла від переляку. Кинулась в кімнату. Терміново треба зателефонувати, але куди? В міліцію? Батькам? Ларисі?     

 Раптом телефон сам  завібрував у неї в руках і мало не випав на підлогу.                                                                                                                                                                                 – Ларисо?- зняла слухавку і мало не закричала - Ларисо! Ти де?                                                                 - Як де?- здивувалася та.- Під дверима ось стою. В квартиру зайти не можу.                                                                     Оксана хутко кинулась до дверей.  Не встигла Лариса переступити поріг, як дівчина кинулась їй на шию.                                                                                                                                                                    - Це ти!  Нарешті!  Я така щаслива!                                                                                                                  Лариса уважно глянула на подругу.                                                                                                                      - Ніколи не думала, що хтось так може за мною сумувати. Навіжена, у тебе все гаразд?